Печать

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.
1 час 1 день 1 неделя 1 месяц Навсегда

[587]

Хотелось бы видеть в этой теме впечатления о последних прочитанных произведений, возможно, это поможет кому-то определиться с тем, что (не) стоит читать.

Макс Фрай, «Лабиринт Мёнина». Достойное завершение сериала, окончание ученичества, переход от nigredo к albedo и множество всего. Хорошо, приятно, есть что ГРОКнуть...

P. S. Просьба при наличии темы про автора публиковать впечатления и рецензии, как и обсуждать творчество и персоналии — непосредственно в них
з переліком наявних тем за авторами (абетковий порядок) можна ознайомитися тут: покажчик тем
окремі "загальні" теми: сучукрліт; література японії

[mod]під катом - перелік авторів у темі (абетковий порядок). у процесі. доповнюватиметься...

• акунин, борис
• аристотель / aριστοτέλης
• арчер, вадим
• баумгертнер, ольга
• багряний, іван
• банч, кріс / bunch, chris
• беґберер, фредерік / beigbeder, frederic
• белянин, андрей
• бенкс, єн / banks, iain
• беркем аль атоми
• берн, ерік / berne, eric
• бормор, петр (мордкович петр борисович)
• борхес, хорхе луїс / borges, jorge luis
• бояндин, константин
• буковскі, чарлз / bukowski, charles
• буркин, юлий
• бушнел, кенденс / bushnell, candace
• вайнери, брати
• вейс, маргарет / weis, margaret
• вербер, бернард / werber, bernard
• вишневський, януш / wisniewski, janusz
• віан, борис / vian, boris
• віндж, вернор / vinge, vernor
• войнич, етель ліліан / voynich, ethel lilian
• гашек, ярослав / hašek, jaroslav
• гессе, герман / hesse, hermann
• гікмен, трейсі / hickman, tracy
• глуховский, дмитрий
• гобан, рассел / hoban, russell
• гоголь, микола
• грін, олександр
• громов, александр
• гумилев, лев
• ґавальда, анна / gavalda, anna
• ґарі, ромен / gary, romain
• ґейман, ніл / gaiman, neil
• ґібсон, вільям / gibson, william
• ґілберт, елізабет / gilbert, elizabeth
• ґлаттауер, даніель / glattauer, daniel
• ґолден, крісті / golden, christie
• ґордер, юстейн / gaarder, jostein
• ґретковська, мануела / gretkowska, manuela
• дал, роальд / dahl, roald
• далин, макс (далин максим андреевич)
• данихнов, владимир
• декандідо, кейт / decandido, keith r.a.
• джонс, діана вінн / jones, diana wynne
• ділені, семуель рей / delany, samuel ray
• додж, джим / dodge, jim
• достоєвський, федір
• дюма, александр (батько) / dumas, alexandre (père)
• екслайн, вірджинія / axline, virginia m.
• еллі, роберт / robert alley
• естес, клариса пінкола / estes, clarissa pinkola
• замяткин, николай
• иванов, борис
• иванова, вероника
• искандер, фазиль
• ішіґуро, казуо / яп. 石黒 一雄
• каганов, ллео
• кайко, такеші
• кетро, марта
• кізі, кен / kesey, ken
• кларк, сюзанна / clarke, susanna
• корнвелл, патрисія / cornwell, patricia
• коростелева, анна
• коул, аллан / cole, allan
• коупленд, дуглас / coupland, douglas campbell
• крайтон, джон майкл / crichton, john michael
• крес, фелікс в. / kres, feliks w.
• кучинский, александр
• ларсон, стіґ / larsson, stieg
• леблан, моріс / leblanc, maurice-marie-еmile
• левін, айра / levin, ira
• ліндсей, джефф / lindsay, jeff
• логинов, святослав
• лу, ерленд / loe, erlend
• лукин, евгений
• лунгина, лилианна
• льюїс, клайв стейплз / lewis, clive staples
• метерлінк, моріс / maeterlinck, maurice
• метсон, річард / matheson, richard
• молния
• моррісон, тоні / morrison, toni
• нестайко, всеволод
• никонов, александр
• нотомб, амелі / nothomb, amelie
• овчинников, всеволод
• орвелл, джордж / orwell, george
• павич, мілорад / павић, милорад
• памук, орхан / pamuk, orhan ferit
• панкеева, оксана
• панов, вадим
• панченко, григорий
• паоліні, крістофер / paolini, christopher
• перес-реверте, артуро / perez-reverte, arturo
• перрі, с.д. / perry, s.d.
• перумов, ник (перумов николай даниилович)
• подшибякин, андрей
• поланік, чарльз «чак» / palahniuk, charles «chuck»
• полумрак (Книга Натаниэля)
• рабинер, игорь
• рассел, ерік френк / russell, eric frank
• рільке, райнер марія / rilke, rainer maria
• рубина, дина
• села, каміло хосе / cela, camilo josé
• сент-екзюпері, антуан де / saint-exupéry, antoine de
• сорокин, владимир
• стейнбек, джон / steinbeck, john
• стерлінґ, брюс / sterling, bruce
• стоппард, том / stoppard, tom
• тараненко, владимир
• твен, марк / twain, mark
• толстая, татьяна
• тул, джон кеннеді / toole, john kennedy
• угрешич, дубравка / ugrešić, dubravka
• уельбек, мішель / houellebecq, michel
• улицкая, людмила
• філдінґ, гелен / fielding, helen
• фоер, джонатан сафран / foer, jonathan safran
• фройд, зигмунд / freud, sigmund
• фромм, ерік / fromm, erich
• хайнлайн, роберт / heinlein, robert
• чернишевський, микола
• чехов, антон
• яновіц, тама / janowitz, tama

окремі, неавторизовані видання:
"истории екатерины второй" а.брикнера
правила безопасной эксплуатации электроустановок потребителей
"современная генетика" (2т з 3) ф. айла, дж. кайгер, 1989
"сборник фантастических рассказов "новые мифы мегаполиса"[/mod]

[Uksus]

...и тут Остапа понесло...

Владимир Данихнов
"Чужое", 2005
Хтось десь написав про цю книгу, як "перехід зі сну в сон"... або "з марення в марення"...

В мене майже увесь час було чітке враження, що немає ніякого "переходу", що все це -- продовження найпершого, просто героєві лише здається, що він прокинувся.

. Не буде особливим спойлером написати, що кожна частина книги -- ілюзивно-алюзійна, то на Стругацьких, здається, то на Кінґа, то на Пєлєвіна, то ще на одну штуку з хорошої російської казкової фантастики, а може й ні. І так, вона краще написана за "Братів наших менших", але разом із тим зліша, сповнена приреченості й важча для прочитання. Філософська складова й загравання з читачем, які в книзі теж є, на диво сподобались. Персонажі -- звично виписані й навіть дещо колоритні, хоча от вони, персонажі, по-моєму у книгах Даніхнова найбільш однотипні. 
"Девочка и мертвецы", 2010
дочитана вчора-сьогодні по дорозі додому. Знову відчувається подібність персонажів з якимись із попередніх книг. І впізнається "той самий" Даніхнов, який рухається кудись від твору до твору по власній дивній-дивній траекторії. Цікаво, що він напише мені, якщо спитаю, чи цей роман --пародія на Масодова? Гадаю, в нього це вже стоп'ятсот раз питали. Та і книга ця ідейно наче вивернутий якимось чином цикл "Школа" або "Ключ від безодні"... Хоча й дорослі ті ж: гидкі, мерзенні покидьки здебільшого. От правда зомбі няшні. Катя (дівчинка) -- покірна й на перший погляд ніяка, така в чомусь схожа на її тезку Котову... І не схожа одночасно, відчувається в ній певною мірою сила, якої в жодної з героїнь Масодова не було. Сила не вбоятись зла, встояти. Особисто мені важко сказати, краща ця книга за "Братів..." чи ні: стилістика й діалоги дуже якісні, прописані прекрасно, але так, спекуляція на сюжеті й жахливих подробицях, і так кінцівка слабкувата, хоча й закономірна.

Всьо, досить поки з мене Даніхнова

[Uksus]

Тарас Прохасько, НепрОсті, 2002

А хто не прочитає сей есей, тому чи тій буде непросто у житті,
оскільки їх Непрості оминуть своїми явними сюжетами, ба навіть
вимкнуть звук і світло.
Ярослав Довган

Роман про прості штуки, написаний простим собі дядьком Тарасом Прохаськом. Прості штуки, се гори (ом-ном-ном, хочу в Карпааатииии ), доли, долі й люди, події й місця й події і місця, й події і місця. Відсутність сюжету лише підкреслює глибинність подій, що відбуваються і не відбуваються (дуже багато чого не відбувається на сторінках цього твору). Герої, які лише відтіняють місця, разом із тим глибоко прописані, можливо, завдяки власному переплітнанню з тими місцями у такий незвичний, навіть магічний шлях. Погоджуюсь, "магічний реалізм" — якраз про сю книгу, не дивлячись або ж ще й завдяки простоті опису подій і дійових осіб (місць і людей). Якщо ще подумати, як це робить в одному місці герой книги, вона описує такі загалом неприйнятні в соціумі штуки як: алкоголізм, розбещення неповнолітніх, кровозмішання, наркоманія, вбивство, вільнодумство, зоофілія. А ще в книзі повнісінько еротики відвертої й [іноді] не дуже, майже порнографічної та неймовірно витончено-духовної одночасно.
А ще — НепрОсті, про яких не напишу нічого...
Висновок: одна з найкращих і найнезвичніших книг, прочитаних мною за [цього] життя, єдино таке враження, що багато чого автор лишив "за кадром"

[Tlia]

Тюша тут на днях дочитала Лавину Стивенсона, и мне лень писать развёрнутый отзыв, но. Я читала некоторое количество книжек Стивенсона, хотя и не все. И, наверное, "Лавина" - действительно лучшее из того, что он написал. Я очень хорошо понимаю, почему именно она принесла ему популярность. И хотя в некоторых местах обоснуй был для меня недостаточно прозрачным и выглядел довольно натянутым; и хотя книга, как я понимаю, была написана в 1993 году, и кое-где в описании компьютерной реальности это сказывалось (хотя, господи, там вообще альтернативная история, так что - почему бы и нет?); и хотя на мой личный вкус очень характерная для Стивенсона открытая концовка как обычно выглядит довольно смазанной - в общем, несмотря на всё это, книжка действительно очень-очень клёвая.

[Uksus]

Ще напишу трохи про Прохаська, оскільки прочитав щойно його "З цього можна зробити декілька оповідань" та "Як я перестав бути письменником". Так і варто писати про ці невеличкі штуки: проза цього автора не дуже відділяється від нього самого, і вже вони вдвох не дуже відділяються від того чогось, що можна назвати ландшафтом, можна — всім-що-оточує, можна – часо-просторовим всеіснуванням і хтось цілком міг би це назвати "магічною реальністю". Воно таке, ботакЄ. Але головне враження від написаного Тарасом Богдановичем – це то, як воно тебе огортає, омиває (як моя улюблена мрячка в ці чудові осінні дні), проникає всередину, до самого спинного мозку, серця, душі, глибше й глибше, будить ті м’які без надриву чуття-вчуття, про які іноді думаєш, що заради них варто жити.
Любов, вона, зрештою, така, вірніше, й така теж

[587]

Пол Стюарт, Кріс Ріддел. «У нетрях Темнолісу»

З одного боку — підліткове фентезі. З іншого — афігенні ілюстрації «в стилі» Ґільєрмо дель Торо. Школа, що потрапило на мої очі так запізно, в дитинстві неодмінно захопився. Але й зараз можна знайти купу цікавих ідей, зокрема в області стімпанківського косплею чи химерних істот для FaceOff'а. Ну й чудовий переклад від тернопільського видавництва «Навчальна книга — Богдан»: https://bohdan-books.com/catalog/series/104252/

7/10. І є бажання продовжити знайомство легендами Світокраю.

[587]

Алан Мур, Дэвид Ллойд. «V – значит Vендетта». Абсолютное издание.

Добрался я наконец-то до исходного комикса. Экранизация пару лет назад понравилась в достаточной степени. Но после прочтения понимаю, почему Мур рвал и метал после неё и пытался убрать своё имя с книги (и таки добился того, чтобы его не упоминали в титрах фильма и гонорар за него отдали соавтору). С другой стороны, не будь киноадаптации — роман-комикс был бы менее известен и, возможно, мы бы не увидели перевода на русский язык. Который весьма и весьма неплох. Книга — не о борце за свободу, а про анархиста. Против фашизма. История, не теряющая актуальности и сейчас. Много сильных идей, нет, даже Идей, я бы сказал. Переиздание от Азбуки-Аттикус хорошо, содержит раскрашенную версию романа (во времена издания в журналах оно таким не было, хотя Ллойд говорит, что изначально задумывал полноцветную серию), доп. материалы, примечания и раскрытие аллюзий — в общем, рекомендуемое для ценителей.

9/10.

[Tlia]

Мне пришлось прокрутить эту рецензию в голове несколько раз, пока она не перестала, наконец, быть рецензией на "Венскую партию"

Итак, сегодня я закончила перечитывать "Нейроманта", и поэтому расскажу вам про трилогию Киберпространства (или, как было сказано в аннотации, "мир Муравейника") Уильяма Гибсона.
Почему мне вдруг захотелось о ней написать? Потому что это забавно. Нейромант, по словам самого Гибсона, вырос из его рассказов об этом самом мире, мире Муравейника, мире, который потом назовут классикой киберпанка — а тогда никак не называли, не было тогда ещё особо никакого киберпанка, разве что книжки Филиппа Дика.
Рассказы, они написаны очень в духе Дика, очень в духе фантастики Новой Волны. Но Нейроманта новой волной уже не назовёшь: слишком много интернета и зачатков трансгуманизма, слишком мало психодела, слишком благополучная развязка, слишком мало страдания Впрочем, сам он всё равно содержит все элементы бестселлера: глубокие философские вопросы, зубодробительный сюжет, горячие постельные сцены и прочий жестяк. Собственно, не ради него эта рецензия писалась: Нейроманта с рассказами я читала ещё на младших курсах универа, и рассказывать о нём бессмысленно, его просто нужно читать. Всем. Серьёзно, если вы его ещё не читали, то просто почитайте, тут больше нечего говорить.

Нет, рецензию эту я решила написать ради двух продолжений: "Граф Ноль" и "Мона Лиза Овердрайв". Почему? Потому что...
Потому что если первую книгу Гибсон написал чтобы получить мировое признание (ну, не думаю, что он аж прям так расчитывал, но чувствуется в ней замах на критиков, на хипстерскую аудиторию, балованную инди-контентом, несмотря на отсутствие тогда таких терминов в принципе), то продолжения он писал специально для Тюши. Я не знаю, где он взял себе свою собственную личную Тюшу, в восьмидесятых-то, чтобы написать для неё эти книги, но это факт: эти книги были написаны специально для неё.
Искусственный интеллект, техническая сингулярность, прочий киберпанковый антураж? Check.
Подростки в роли главных ролях? Check.
Вуду? Check.
Глубокие эмоциональные связи вместо графической эротики? Check.
Самая лучшая возможная концовка для всех, каждого, и пусть никто не уйдёт обиженным? Check!
Космос, технологии, настоящие профессионалы и воодушевлённые аматоры, захватывающие сюжетные линии, постепенно складывающиеся в общую картину, в конце которых каждый получает ровно то, что он заслуживает — и, я уже говорила про техническую сингулярность?
Продолжения похожи на Нейроманта. Но они... мягче. Добрее. Это мир... добрых искинов. Насколько они могут быть добрыми. Не всемогущественных (пока), но однозначно дружественных.
Граф Ноль и Мона Лиза — это по-прежнему low life, насилие, наркотики и прочие недостатки человечества, но, но, как Нейромант и даже в большей степени они... не то что бы "оптимистичны". Просто... благосклонны к человечеству вообще и отдельным людям в частности. Не настолько пронзительно, как у Пратчетта, но по-своему близко.

P.S.: "У нас есть одна загадка: что одновременно горячее и холодное? Фаервол. Ну, горячий лёд... улавливаете?" (Смерти.нет)

[587]

^{Давно сам щось не відписував нічого, лише відмічав на лайвлібі, а потім на ґудрідс. Ось трохи вражень від Уксуса з його ЖЖ:}

=*=
…

Спочатку хороше

Blindsight, Peter Watts, 2006
Дуже й дуже достойно. Книга має достатньо більш чи менш (не)прямих вловлюваних чи ні відсилок на класичну наукову й навколонаукову фантастику (мені здалось, більше фільми, але це може бути з-за браку знань). Разом із тим багато ходів і сюжет загалом здались мені доволі самобутніми. Що звичайно апелює окремо й час від часу спонукало до внутрішнього так би мовити "бро-фісту", так це чітке усвідомлення, що писав "наш пацан" -- науковець від мозку до кісток: продуманість і виваженість сюжету й самого гіпотетичного майбутнього, описаного в книзі звертають на себе увагу. Хоча стиль мені особисто теж "зайшов", він може здатись "сухим" і недостатньо літературним, але як на мене так само може бути названим і "самобутнім".
Висновок: для поціновувачів науковой фантастики маст рід

Echopraxia, Peter Watts, 2014
Окремо пишу про цю другу на разі книгу франшизи, оскільки вона дещо зовсім абсолютно інша. Хоча така сама... Але інша... Але така сама... Але... Ок. Що таке саме: брутальний, сухий і безжальний стиль автора; жорстокий Black-mirror-style світ майбутнього, не світлого ніяким боком; виписані до самого вивороту думок персонажі (які при цьому розкриваються повільно й поступово). Що інакше: відчуття приреченості й безвиході, воно на відміну від першої книги з'являється десь на перших сторінках і присутнє практично до самого кінця; змови, таємні мотиви й усіляке подібне (дуже нагадало останні книги цикла про "Дюну", але Вотз, на відміну від Герберта, не заплутався в трьох соснах і усі свої роялі в кущах чітко прописав і продумав, ще один бро-фіст подумки у цьому місці)
Висновок: читати, але бути готовим, що всьо для героїв паскудно

Тепер спірне:

The Kingkiller Chronicle,  Patrick Rothfuss, 2007, 2011
Середнячкове фентезі-афігєнтезі. Ото й усе, що можна сказати про 2 перші частини першої арки цієї історії. Написано помірно цікаво й помірно стильно. Подекуди розтягнуто, подекуди давить на сльозу (форсована драма, як то кажуть). Можна було би обрізати, й воно би від того багато не втратило. За кілометр відгонить "Чарівником Земномор'я", але деталі світу й магії, яким ЛеГуїн не приділила увагу в перших частинах свого циклу, тут описані краще. І загалом не затягнуті частини мені здались цікавішими. Що мені не подобається в цьому циклі, це претенційність. Автор такий розтудить його письменник, що прям аж куди там. Що би він не видав у якості 3-ї книги, не йметься віри, що воно буде вартим 7 років написання (якщо брати до уваги, що 1-у книгу він десь стільки ж клепав, і вийшло саме те, що вийшло). Зате є якийсь там "фендом" (тут проситься на язик нецензурна рифма) і все таке. Ну й знайомство з [ще одним] бородатим мудаком [в окулярах], який теж сильно любить дописувати свої цикли до кінця як-би натякає.
Висновок: можна читати, можна не читати

Rivers of London, Ben Aaronovitch, 2011
Перша книга з циклу творів у жанрі міського дуже британського досить таки містичного, трохи нуарного й доволі детективного роману. Середньої важкості, іронічне, є персонажі (люди, чарівники, привиди, вампіри, боги, напівбоги, німфи і прочає нєчість), є нетривіальний сюжет. Чимось віддалено нагадує "Американських богів", чимось -- цикл про Гарета Глена Кука. Може здатись нуднуватим, але я би то теж списав на "стильність".
Висновок: Книг у циклі трохи є, сподіваюсь, наступні будуть не гірші за першу

І про погане:

Lockwood & Co., Jonathan Stroud, 2013-2017
Шота я напевно троха "балуваним" став, чи то підлітковий гостросюжетний роман "просів" останнім часом... Словом, не знаю навіть, якого фіга я його дочитував (і дочитав же, йоптіль дрин). Коротше, шитий білими нитками сюжет, пафосні, шаблонні, стереотипні ходи, такі самі + плоскі персонажі, нікчемна розв'язка.
Висновок: жуйка для мозку
=*=

https://b-subt.livejournal.com/13286.html

[587]

Кто мы такие? Гены, наше тело, общество (Monkeyluv: And Other Essays on Our Lives as Animals)

Как-то ранее Роберт М. Сапольски проходил мимо меня. Посмотрел таки не так давно несколько его лекций, приобрёл книжку домой и неспешно прочёл — неплохой сборник эссе на тему генов, их [не] влияния на нас/наше поведение и всё в таком же духе.

Но вроде и тема клёвая, и ссылки на исследования — но чего-то определённо не хватает, чтобы поставить пятёрку и сказать, что must read. Но весьма неплоха!

8/10.