Inland Empire / Внутрішня Імперія, 2006
Хотів почати писати про фільм із розумної цитати Станіславського. Але не знайшов вдалої. Та і Режисер "Внутрішньої імперії" не дуже заморочувався думкою, з чого почати, як здається на перший погляд. І тим, як закінчити. І тим, про що буде фільм. Однак "перший погляд" — не те, на що варто зважати з фільмами Лінча, й із цим — зокрема. Було вже написано про "заплутаний", з цим погоджусь, правда, особливо бридким фільм не здався. Він тягнеться як ланцюжок нескінченних кошмарів без пробуджень, одних і тих самих фраз, повторюваних в різних контекстах і одних і тих самих акторів у різних місцях/часах/життях. Тут варто зазначити: часу в фільмі немає. Взагалі, фільм наче існує за межами чотирьох вимірів більше, ніж все бачене мною досі. І за межами акторів: важко назвати "грою" те, що відбувається на екрані із персонажами без особистостей. І за межами режисера: ні, це не монолог Лінча, сказаний різними акторами під музику чи на фоні білої лікарняної стіни. Навряд існує ще хоч один фільм, подібний до "Inland Empire", однак саме цей фільм я назвав би "новим словом в кінематографі", на стільки він, власне, кінематографічний, неповторний і досконалий за формою. І моральний: я, зокрема, знайшов там застереження людям, які граються з відтворюванням чужих життів та історій (вигаданих, чи й ні), граються на своїй фабриці з мріями й снами, не дуже розуміючи, що таке мрії і сни...
Висновок: або не дивитись, або додивлятись до кінця