Anime-KPI

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Расширенный поиск  

Новости:

Привет, я твой куратор в игре "Красный Октябрь". Первое задание: захватить телеграф.

Ссылки на связанные события

  • фільми о.довженка: 04 Февраля 2011 - 11 Февраля 2011
  • "крос" марини вроди та...: 20 Июня 2011

Автор Тема: Український кінематограф  (Прочитано 8280 раз)

0 Пользователей и 1 гость просматривают эту тему.

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« : 23 Августа 2010, 00:32:37 »

"Пропала грамота", Бориса Іванченко, 1972

Ще раз передивився сей чудовий фільм, один з небагатьох прикладів українського Кіно (з великої літери "К"). Черговий раз переконався, що фільм не поступається за якістю європейському кіно як того часу, так і сучасним фільмам і абсолютно впевнено зарулює той ваш Халєвуд. Якщо подумати, то це -- високоякісний і абсолютно автентичний треш, де мотиви народної міфології дещо розведені соціальною проблематикою (інакше, мабуть, фільм би у ті часи не випустили). Актори чудові, навіть не дивлячись на те, що їх мало (за всима правилами вертепу). Миколайчук -- неперевершений. Саундтрек -- бест евер, козацький марш (що тут прозвучав вперше), чудові українські народні пісні акапелло. Цитати -- вмеморіз:
Ото в мене дід був... Як рубає, то до пупа, а як бреше - то ще нижче. (звідси)

Висновок: must see ever

Наступний фільм було переглянуто "на хвилі" і під враженням від попереднього, і це

"Вавилон ХХ", Івана Миколайчука, 1979

Фільм-притча, і всим би він був хороший, якби не яскрава про-комуністична спрямованість. Афігєнно змальований (хоч дещо гіперболізовано) побут пересічного села, колоритні персонажі, хоч і зображені з сатиричної точки зору, але від того не менш яскраві. Знову ж таки Миколайчук, тепер -- у образі сільського філософа, що всюди тягає за собою цапа (нарешті, нарешті я знаю, з кого так гостро стєбався Лесь у "Королі Літрі"). Молодий Хостікоєв (перша роль?), молода Поліщук (се вже точно перша "велика" роль), інші хороші актори. Той же таки саудтрек... Оле комуністичні мотиви все перепаскудили as usual (хоча без них, мабуть, було ніяк). І замість стати однією з таких кльових українських кіно-притч ні про що, фільм в коді перетворився на звичайне ура-комуністичне лайно
(я до останнього сподівався, що куркулі перестріляють всих "наших" і цим підлагодять справи, але, але...).


Висновок: можна подивитись, можна й не дивитись...

P.S. В роздумах про те, що тра скачати "Білий птах з чорною ознакою"...
« Последнее редактирование: 23 Января 2012, 11:08:20 от Uksus »
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

raphnana

  • [Anime-KPI]
  • *****
  • Карма: +386/-2
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 605
  • ナミ
    • Просмотр профиля
    • http://raphnana.livejournal.com/
Український кінематограф
« Ответ #1 : 03 Февраля 2011, 11:58:48 »

відповідна стаття у wiki. JFYI

трапилися дві новини, які... не знала куди приткнути. хай поживуть тут
[b]Повнометражний фільм Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь» про українця Івана Даценка, який став вождем індіанців, нарешті опинився на останній стадії виробництва[/b]
гг - Іван Даценко. вождь ірокезів  O0
Цитата
Народився 1918 року в селі Чернечий Яр Диканського району Полтавської області. 1937-го після закінчення льотної школи пішов служити в Сталінградсько-Катовіцький авіаційний полк дальньої авіації. Здійснив майже 300 бойових вильотів, нагороджений орденом Героя Радянського Союзу. 1944 року під Львовом був збитий і потрапив у полон. Втік. У СРСР його визнали зрадником, відправили до Сибіру. Знову втік. Наступного разу про нього почули на Всесвітній виставці «ЕКСПО-67» в Канаді: він був вождем  індіанського племені, що жило на березі озера Онтаріо. Був одружений і мав чотирьох синів

[b]Гофман може стати режисером першого українського блокбастера[/b]
Цитата
На український історичний кіноблокбастер "Чорний Ворон" потрібно 20 мільйонів гривень
Цитата
У романі яскраво описано визвольну боротьбу в Центральній Україні (а саме в Холодному Яру) проти більшовицької окупації в 20-ті роки. Чорний Ворон - головний герой книги, який, на зразок японського самурая, бореться проти ворогів, що прийшли на його рідну землю
« Последнее редактирование: 15 Июня 2011, 12:32:02 от raphnana »
Записан
...don't ever tell anybody anything. if you do, you start missing everybody... (c) jerome david salinger
... варчилось... хлив'язкі тхурки... (с) тетяна тарабукіна aka lewis carroll
боХтоЖ,уКогоВсеВпорядку,/неЛюбитьЯгіднуПомадку!..(с) віктор морозов aka roald dahl

raphnana

  • [Anime-KPI]
  • *****
  • Карма: +386/-2
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 605
  • ナミ
    • Просмотр профиля
    • http://raphnana.livejournal.com/
Український кінематограф
« Ответ #2 : 08 Февраля 2011, 14:19:24 »

кіно сталінської доби (1920—1950-i роки)
Цитата
Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно»
цієї новини ніде не побачила - тиждень кіно олександра довженка. відновлені твори великого майстра
04-11 лютого 2011 року

культурний центр "кінотеатр "Київ" (вул. Червоноармійська, 19)
власне: "Ягідка кохання" (німий, ч/б); "Сумка дипкур’єр" (німий, ч/б); "Звенигора" (німий, ч/б); "Арсенал" (німий, ч/б); "Земля" (німий, ч/б); "Іван" (ч/б); "Аероград" (ч/б); "Щорс" (ч/б); "Мічурін"
й "Олександр Довженко. Роздуми після життя"
про фільми тут

імхо, це - не пойнтовка. а... інформація для роздумів?
Записан
...don't ever tell anybody anything. if you do, you start missing everybody... (c) jerome david salinger
... варчилось... хлив'язкі тхурки... (с) тетяна тарабукіна aka lewis carroll
боХтоЖ,уКогоВсеВпорядку,/неЛюбитьЯгіднуПомадку!..(с) віктор морозов aka roald dahl

cat_soup

  • Модератор
  • *****
  • Карма: +1512/-16
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 1260
  • varenyam
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #3 : 06 Марта 2011, 00:49:30 »

Из тени - на свет

"В храме кино есть изображение, свет и реальность.
Сергей  Параджанов был мастером и хозяином этого храма".
Жан-Люк  Годар
 
В кино сегодня — возможно, к счастью  — всего несколько мучеников. Хотя есть китайские и иранские режиссёры, которых могут заставить замолчать нетолерантные режимы, в основном современная цензура не переходит за экономические рамки. Но в эпоху Советского Союза съёмка фильма могла быть занятием, опасным для жизни, и никто не продемонстрировал это на своём примере яснее, чем Сергей Параджанов. Его заключение под стражу вызвало много шума и привлекло внимание мировой общественности 1970-х и начале 80-х годов. Ретроспектива его опальных режиссёрских работ — это приглашение вновь ощутить тот странный период времени, завершившийся каких-то 20 лет назад, когда создавать отклоняющиеся от нормы образцов "самого важного искусства" Советского Союза и приобщаться к ним - было все равно, что участвовать в настоящей шпионской истории.

Согласно правилам игры, были киноленты, которые можно посмотреть на территории страны, но нельзя за границей. Как-то раз, на переговорах в Москве о показе некоторых фильмов в Британии, мой переводчик посоветовал мне попросить одну из "запрещённых" картин во время ланча с премьер-министром. Возможно, ему будет стыдно отказать при всех, а если он даст согласие, то мы сможем цитировать его при дальнейших спорах. К концу 80-х, когда первая волна горбачёвской "гласности" выплеснулась за пределы замкнутого бюрократического круга СССР, всё стало проще.
Режиссёры вроде Элема Климова и ранее неизвестного Александра Аскольдова (его запрещённый фильм 1967 года "Комиссар" был триумфально реабилитирован) стали привычными выразителями новых преобразований. И в 1988, всего за два года до смерти, Параджанов смог впервые выехать за рубеж, чтобы его встретили как героя на Роттердамском кинофестивале.

В отличие от большинства режиссёров, открытых в это бурное время, Параджанов был довольно известен. На самом деле, еще в 1964-м году его фильм "Тени забытых предков" позволил запустить идею о "Советской Новой волне" в кинематографе, наступая на пятки взрывоподобному дебюту Тарковского — фильму "Иваново детство", заставившего Параджанова сменить курс после ряда его ранних, более традиционных работ. Но пока Тарковский вдыхал новую жизнь в одеревеневший от шаблонов жанр кино о героизме во Второй Мировой войне и наполнял последние дни своего маленького героя мечтами и тяжёлыми предчувствиями, Параджанов снимал своих деревенских Ромео и Джульетту в удалённом Карпатском регионе Украины, до краёв наполняя картину фольклорной музыкой, танцами, костюмами, а также диким актом возмездия. "Тени забытых предков" возвращаются к табуированным в кинематографе Советского Союза темам: силе древней традиции и магии в крестьянской жизни, а также вновь пробуждают весь спектр националистических настроений на территории Советской империи, которые Сталин (родившийся, как и Параджанов, в Грузии) безжалостно подавил.

Вне зависимости от выбора темы, и Тарковский, и Параджанов сигнализировали о новой визуальной экспрессивности в Советском кино. Для иностранной аудитории они перекликались с запоздалым открытием первого, необычайно буйного фильма Эйзенштейна "Стачка", снятого в 1925 году, но не показанного на широком экране вплоть до 1950-х, и с последним его шедевром — второй частью "Ивана Грозного" с цветными вставками, релиз которого был также отложен. При Хрущёве "оттепель" в советской культуре обещала вроде бы новые свободы, но серия судебных процессов и преследований ознаменовала расправу, учинённую его преемниками. Обращение Тарковского к средневековому русскому художнику Андрею Рублёву привело к тому, что картина пала ранней жертвой этих событий — работа над фильмом закончилась в 1966 году, но он не выходил на экраны до 1971. А кинолента Параджанова "Цвет граната" — о другом народном герое далёкого прошлого, на сей раз об армянском трубадуре XVIII века, — пролежала на полке десять лет после того, как была закончена в 1969 году.

В это время имя Параджанова обрастало не только мифами, но и скандалами. Его арест и заключение в тюрьму в 1973 по обвинению в целом коктейле злодеяний, среди которых были гомосексуализм, порнография, контрабанда предметов искусства, валютные спекуляции и "попытка самоубийства", привели к протестам многих ведущих французских и итальянских режиссёров и обращениям на высшем уровне к советскому правительству. Но выступавшие в его защиту тем не менее испытывали вполне понятное замешательство. Кем же он был — украинцем, грузином или армянином? Действительно ли он пострадал за свою гомосексуальную ориентацию или пал жертвой советской клеветы? И насколько "Цвет граната", наконец выпущенный на экраны в 1982 году, подвергся цензуре и "адаптации"? Вопрос о национальности или этнической принадлежности Параджанова действительно был не ясен для иностранцев, так как он родился в Тбилиси, начал карьеру на Украине и снял "Тени" на малораспространенном украинском диалекте, но при этом в "Гранате" его персонажи говорили на армянском. Имя его также имело многочисленные варианты, и сумятицы тут добавили немецкие и французские обычаи транслитерации. Параджанов позже с иронией провозгласил: "Я армянин, рождённый в Тбилиси и заключённый в российскую тюрьму за то, что был украинским националистом".

Он родился в 1924 году в армянской семье, и в самом деле вырос в Советской Грузии, а позже учился в московской киношколе у украинца Игоря Савченко, снявшего один из самых весёлых советских мюзиклов — "Гармонь". Возможно, именно это знакомство привело к тому, что Параджанов начал работать на самой большой региональной студии в Киеве, названной в честь другого беспокойного артиста предыдущего поколения — Александра Довженко. Если у Параджанова и был выразительный предшественник, то, наверное, им был этот странный человек, один из основателей советского кинематографа, чья любовь к пейзажу и поэтическому размыванию прошлого и настоящего, как в "Звенигоре" (1928) и "Земле" (1930), отличала его от откровенно пропагандистских пионеров кино Пудовкина, Эйзенштейна и Вертова.

Дабы ещё больше всё усложнить, Параджанов снял два фильма — "Легенду о Сурамской крепости" (1984) в Грузии и "Ашик-Кериба" (1988) в Азербайджане. С падением Советского Союза "национальный вопрос", который Сталин и его последователи пытались подавить, вернулся с прежней силой и предстал во всей сложности — таким, каким мир увидел его на границах Грузии в 2008 году. Армяне сильнее всех заявили свои культурные права на Параджанова: по их мнению, "Цвет граната" — его самый заслуживающий внимания фильм, даже несмотря на то, что он по-прежнему известен в мире только в своей отредактированной и переименованной версии, сделанной советским ветераном Сергееем Юткевичем, в прошлом одного из представителей пост-революционного авангарда. Мне довелось встречаться с Юткевичем в 1980-х, и после совместного просмотра малоизвестного грузинского фильма я спросил у него, почему он взялся править фильм Параджанова. Ответ Юткевича был обезоруживающим — несмотря на то, что он восхищался кинолентой, он также считал, что в оригинальном виде её было невозможно выпускать на экраны, и хотел помочь показать её зрителям.

Говоря о Параджанове, можно, конечно, вспомнить ещё много о чём, помимо запутанной истории бед режиссёра, которые продолжались даже после того, как его освободили в 1977, но самое важное — подчеркнуть абсолютнейшую оригинальность "Цвета граната". Вместо кружащейся камеры и фольклора "Теней забытых предков", Параджанов нашёл новый стиль живописной картины, где показал поэта Саят-Нову, позже провозглашённого "королём песни" ("Саят-Нова" — оригинальное название "Цвета граната"), в серии стилизованных, ярких глав, составляющих хронику его жизни. Многое остаётся расплывчатым, но напряжение фильма, живописная палитра и поразительные, сюрреалистические картины — как, например, одежда, оживающая в танце человеческих страстей, или крыша, выложенная книгами, чьи страницы треплет ветер, — кажутся главным достоинством киноленты. Это фильм о чувствах и их прославлении в изображении, музыке и слове, пусть в то же время это и панегирик армянской национальной культуре. Параллели с "Андреем Рублёвым" Тарковского сложно отрицать, хотя по стилю фильмы совершенно разные. Сторонники творчества Параджанова в 1980-х сразу же связывали его с Пазолини и Кеннетом Энгером, а Стивен Диллон указывал на фигуру мальчика-ангела, появляющуюся и в конце "Цвета граната", и — без сомнения, как дань уважения — в "Караваджо" (1986) Дерека Джармена.

Когда было объявлено о съёмках нового фильма в 1985 году, многие сомневались, способен ли ещё Параджанов продемонстрировать свою магию после 15 лет вдали от занятий искусством и, тем более, после короткого тюремного заключения. Однако "Легенда Сурамской крепости" стала настоящим даром стране, в которой он родился: традиционная патриотическая грузинская народная сказка о поисках героя, который защитит родину, приходит в своей кульминации к ужасающему образу башни, построенной из человеческой плоти и крови, способной в одиночку сможет защитить город от атаки врага. Эйзенштейн думал сделать фильм об ирригации советского Дальнего Востока, с исторической отсылкой к монгольскому завоевателю Тимуру, или Тамерлану, и его "человеческой башне", так что в каком-то смысле в картине Параджанова можно увидеть воплощение мифопоэтического замысла Эйзенштейна. Последний фильм режиссёра, снятый в Азербайджане, ознаменовал возращение к одному раннему проекту — экранизации мрачной эпической поэмы М.Ю. Лермонтова "Демон". Но вместо этого Параджанов выбрал одну из кавказских сказок поэта: "Ашик-Кериб", о бедном певце на свадьбе, ашике, который должен доказать, на что способен, чтобы жениться на дочери богатого человека. К этому моменту стиль живописного полотна вошел в норму, и первые рецензии были полны уважения и разочарования. Полный юмора, азербайджанских костюмов и музыки, "Ашик-Кериб", конечно же, по тону намного легче "Сурамской крепости". Он знаменует возвращение к арабским ночам "Цвета граната".

В последние годы жизни, а также после смерти, талант Параджанова постоянно находился в опасности быть либо недо- либо переоценённым. Его увлечение антиквариатом и китчем, возможно, было реакцией на поддельную простоту соцреализма, но дало возможность обвинять режиссера в популизме и примитивности. Каждый зрелый фильм режиссёра можно толковать с позиций украинского и транскавказского национализма, хотя его собственные смешанные корни и жизненный опыт свидетельствуют о его более широком взгляде на "народную" культуру. Может быть, главный ключ к творческой идентификации Параджанова заключается в его преклонении перед художником-примитивистом Нико Пиросмани (грузинским эквивалентом Анри Руссо), о котором он снял короткометражный фильм в 1985 году — "Арабески на тему Пиросмани". Как и Пиросмани, умерший в нищете, Параджанов создавал свои шедевры с размахом, наивно, волшебно.          

Источник
это ты - я, только наоборот

raphnana

  • [Anime-KPI]
  • *****
  • Карма: +386/-2
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 605
  • ナミ
    • Просмотр профиля
    • http://raphnana.livejournal.com/
Український кінематограф
« Ответ #4 : 04 Апреля 2011, 12:22:44 »

Риба гниє з голови
Цитата
Всі сучасні жахливі негаразди українського національного кіно мають одну головну причину: риба гниє з голови.

Доки нашим кінематографом будуть керувати необізнані на цій справі, а іноді й нечесні люди,  нічого путнього не вийде. Для того, щоб все встало на свої місця, потрібна лише одна справді розумна й чесна людина. Навіть за радянських часів, в умовах ідеологічного терору, траплялось, що кінематограф очолювали справді розумні й освічені керівники. Так, всю славу передвоєнного «Ленфільму» створив такий собі головний редактор цієї кіностудії – Андріан Піотровський, який своїми розумними діями сприяв появі таких славнозвісних фільмів, як «Чапаєв», «Ми з Кронштадту», трилогія про Максима, «Семеро сміливих», «Комсомольськ» і багато інших, не менш знаменитих. Це найяскравіший приклад.

Але часом і на інших кіностудіях СРСР  з‘являлися гарні керівники, завдяки яким там виникав тимчасовий ренесанс
Записан
...don't ever tell anybody anything. if you do, you start missing everybody... (c) jerome david salinger
... варчилось... хлив'язкі тхурки... (с) тетяна тарабукіна aka lewis carroll
боХтоЖ,уКогоВсеВпорядку,/неЛюбитьЯгіднуПомадку!..(с) віктор морозов aka roald dahl

raphnana

  • [Anime-KPI]
  • *****
  • Карма: +386/-2
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 605
  • ナミ
    • Просмотр профиля
    • http://raphnana.livejournal.com/
Український кінематограф
« Ответ #5 : 15 Июня 2011, 12:30:20 »

20 червня – показ фільму «Крос» Марини Вроди та стрічок ще п`яти українських режисерів

Цитата
20 червня в рамках програми «Українське кіно. Погляньмо, хто прийшов» відбудеться показ фільму Марини Вроди «Крос», що здобув «Золоту пальмову гілку» Каннського фестивалю. Організатор - Національна спілка кінематографістів України.

Марину Вроду представлятиме її учитель Михайло Іллєнко

Програма вечора:
1. «Подорожні», Ігор Стрембіцький, 2005
2. «Таксист», Роман Бондарчук, 2008
3. «Дріфтер», Олександр Образ, 2010
4. «Золотий парашут», Олександр Образ, Ярослав Лодигін, 2010
5. «Фактор Фелліні», Мирослава Хорошун, 2011

Спеціальна подія. Кінорежисер Марина Врода:
1. «Дощ»
2. «Сімейний портрет»
3. «Клятва»
4. «Крос»

Початок о 18:00 (Синій зал Будинку кіно, вул. Саксаганського, 6)
Записан
...don't ever tell anybody anything. if you do, you start missing everybody... (c) jerome david salinger
... варчилось... хлив'язкі тхурки... (с) тетяна тарабукіна aka lewis carroll
боХтоЖ,уКогоВсеВпорядку,/неЛюбитьЯгіднуПомадку!..(с) віктор морозов aka roald dahl

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #6 : 24 Июня 2011, 00:37:34 »

Білий птах із чорною ознакою, Юрій Іллєнко, 1970

Хотів подивитись давно, але завжди ж потрібен привід. "Найбільш шкідливий фільм, який було знято в Україні. Особливо для молоді"©, і разом із тим "входить до 10-ти найвідоміших фільмів всіх часів". Як на мене, один із найбільш дивних бачених фільмів. Статичність кадрів, пустота дійства, враження розірваності, дискретності. Це так, наче якийсь дивний каменепад думок і образів, важкість чи легкість яких — поза звичним виміром. Експресія, про яку не знаєш, награна вона, штучна, чи щира й життєва. Можливо це так тому, що актори не такі, як "у кіно". І взагалі всьо тут не дуже "як у кіно". Фарс (про який тут прочиталося зараз ось стосовно "Молитви за гетьмана Мазепу"), можливо, це просто фарс? Фарс із серйозним обличчям, про жорстоких і непохитних гуцулів (нагаданка нам, слабакам, як то — бути справжніми слов'янами, яких володимир не загнав мечем під хрест?), про війни без кінця, про землю, просякнену кров'ю (хм, цікаво, Кустуріца знайомий із роботами Іллєнка?), про палаючих заживо людей і спалені хати. Тінь комуністичності менше — як данина режиму, більше — історизму і максимальний об'єктивізм абстрактного повідача. Абсурд такий, що Камю б обпісявся від захвату. До чого тут, здавалося б, легенда про людину, що хотіла знати багато, як Бог, і од того стала птахом. Білим журавлем із чорною ознакою, що визбирує гадів, яких будучи людиною побачив був усіх разом у мішку? — Хто його знає.
Але от що. Такий кінематограф є тим, чим нам би всім варто було гордитись. Бо це щось таке, як ті Карпати, де цей фільм робили — такого немає ні у кого. З огляду на то всьо, якщо хто скаже — немає такої штуки, "український кінематограф", можете сміливо слати таку людину нахуй. Я б послав.
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

587

  • * 23 *
  • *****
  • Карма: +2440/-113
  • Оффлайн Оффлайн
  • Сообщений: 11016
  • All your base are belong to us
    • Мой статус
    • Иконка твиттора
    • Просмотр профиля
    • Triskaidekaphilia
Український кінематограф
« Ответ #7 : 01 Июля 2011, 00:01:40 »

Когда-нибудь умирают все, но история помнит немногих...

Сергей Параджанов «Цвет граната» («Саят-Нова»).

С одной стороны — Армения, её обычаи, история жизни одного поэта, с другой стороны — небезынтересное «отражение» поэзии в кинематографе, с третьей — то самое «искусство запечатления проекции объективной действительности».

Ежели вы желаете более-менее серьёзно фотографировать и ещё не видели этот фильм — возможно, вам стоит исправить это упущение.
Записан
    nw: Mandalorian, His Dark Materials, Watchmen, Silicon Valley S06, Duck Tales, Lemony Snicket, Star Trek TNG, “Love, Death & Robots”
  • nr: Макс Фрай «Энциклопедия мифов», Павел Шумил
  • ng: Overwatch, BG:EE, EVE Online, Pokemon Go, Go/Baduk
Не согласен — возражай.
Возражаешь — предлагай.
Предлагаешь — делай!

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #8 : 01 Июля 2011, 23:18:34 »

"Молитва за гетьмана Мазепу", Юрія Іллєнка", 2001

Зараз сиджу, й думаю про дві речі: як не хочу, як безмежно нічого сказати словами про цей фільм і про те, що треба щось написати, тому що треба тому що мусить бути щось десь написано якомога більше про таке кіно, ні, про саме це кіно. Потім не сяду, це точно, тому тра себе змусити, поки пам'ять ще жива, поки свідомість не вийшла ще із цього... сну... кошмару?
Прислухаючись до себе, відчуваю страшну пустку, залишену його переглядом. В якийсь момент, коли дивився, промайнуло, що був час, коли не думав, що подивлюсь щось страшніше за "Йди й дивись". Не можу сказати, чим страшний цей фільм. Кров у ньому сприймається якось відсторонено, але... але трупи. Трупи. Просто тепер здається, що це не щось абстрактне — всі ті гори трупів, тисячі загиблих предків. Через чи то затуманену, чи то просто не дуже якісну камеру реальність подій постає із якоюсь болючою кристальністю. А написана історія все більше видається тепер нікчемним фарсом жалюгідних блюзнірів. Ступка... мушу зізнатись, за те, що він знявся в такому кіно, можна пробачити все (як Сазерленду, що зіграв у феллінієвському "Казанові").
Про політ-некоректність фільму... що ж, правда й талант (геніальність?) не мусять  бути політ-коректними.

Висновок: всім. зціпити зуби й дивитись.
« Последнее редактирование: 01 Июля 2011, 23:21:44 от Uksus »
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #9 : 01 Декабря 2011, 00:03:49 »

"Звенигора", Олексадр Довженко, 1927

Дивитись фільм, відзнятий (нехай на 10%, але все ж) по Йогансену серед читання киги Йогансена... Ги. Знач так. Про цей фільм можна сказати, що його 2... Нє, не так. Можна сказати: є фільм, знятий Довженком за сценарієм двох чуваків, розстріляних через 3 й 10 років. І є рекламні вставки Світлого Майбутнього серед нього, з-за яких (ймовірно) самого Довженка не розстріляли. Про одного сценариста, Тютюнника, я знаю лише то, що він -- генерал-хорунжий армії УНР, і цього досить. Про іншого, власне, Йогансена я взагалі мало що знаю чи розумію, окрім того, що а) вірші його прекрасні й повністю "ульотні" та б) й насьогодні його абсолютно божевільний талант прозаїка "без гальм" мало хто може "переплюнути". Феліні-сценарист? Хз. Але планку, яку поставили ці троє чуваків, по-моєму, за майже сторіччя кінематографу, яке пройшло з тих часів, ніхто не подолав (крім самого Довженка? буде видно). Мені важко уявити, що  було спочатку, до переробки сценарію Довженком, до вставки комуністичної реклами (за кожною сценою якої вбачається темна постать Масодова з іронічно-божевільною посмішкою), але навіть то, що ми отримали на виході -- незрівняне, прекрасне, неповторне... Не знаю, фільм простий, як 5 копійок, а є такі моменти, коли по 10-20 хвилин не можеш відірватись від банальних сцен. Без усякого там сюра, без експресії. Безніфіга.
І, хто не зрозумів, там є трошки притчі про Все, схованої за байкою про Перемогу Комунізму. А може, й не трошки
Висновок: Кіно
« Последнее редактирование: 01 Декабря 2011, 00:09:43 от Uksus »
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #10 : 23 Января 2012, 11:26:35 »

"ТОЙХТОПРОЙШОВКРІЗЬВОГОНЬ", Михайла Іллєнка, 2011–2012

Був у кінотеатрі. І не пожалкував. Не можу сказати, що фільм "ах". Але, цитуючи себе й інших, хто виходив після перегляду, "було принаймні несоромно, й це вже круто". Для справки: якби я був американцем, за всі голівудські фільми, на які ходив останні декілька років, мені було б соромно. Несоромно за цей фільм, бо спецефекти в ньому є, й вони здебільшого не є "дерев’яними". Акторська гра: вона теж є (!!!) і теж переважно вдала (не рахуючи окремих сцен/акторів). Екшн: теж присутній, хоч і переконцентрований спочатку, спадає підкінець, але менше з тим. Сюжет... важко сказати, де кінчаються "реальні події", на яких, буцімто, заснований фільм, і починається вигадка (теж непогано). Що категорично не сподобалось: містична лінія, себто, та, яка об’єднувала двох головних героїв — сподобалась, але всілякі проміжні моменти конкрєтно псували враження; штампи (забагато, нахапані як і з українського кіно, так і з взагалі "кіно-про-війну"). Сподобалось: натяки на таку собі "рваність" подачі сюжету (в т.ч., нелінійність, епізодичність): дуже круто, чимось схоже на іспанське кіно, але в нашому виглядає значно менш попсово, жаль, що зникла під кінець; саундтрек: "ДахаБраха" просто віджигали ніпадєцкі; алюзивність: бачиш в першому епізоді картину "Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди", намальовану "сліпим художником", й розумієш, що ось воно, + всілякі інші алюзії (на Довженка?); бабця-гадалка — супер-персонаж, +10 до колоритності.
Та і взагалі — хороше широкоекранне кіно, після перегляду такого починаєш вірити, що в українського кінематографу є майбутнє, й майбутнє це значно більш світле, ніж у того ж таки російського (дивлячись трейлери їх сучасних "широкоекранних" фільмів).
« Последнее редактирование: 23 Января 2012, 11:28:21 от Uksus »
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

raphnana

  • [Anime-KPI]
  • *****
  • Карма: +386/-2
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Женский
  • Сообщений: 605
  • ナミ
    • Просмотр профиля
    • http://raphnana.livejournal.com/
Український кінематограф
« Ответ #11 : 23 Января 2012, 22:48:15 »

Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди
щойно сьогодні переглянула цей фільм. вкотре. найдивніше, що з кожним разом він мені подобається все дужче)
Записан
...don't ever tell anybody anything. if you do, you start missing everybody... (c) jerome david salinger
... варчилось... хлив'язкі тхурки... (с) тетяна тарабукіна aka lewis carroll
боХтоЖ,уКогоВсеВпорядку,/неЛюбитьЯгіднуПомадку!..(с) віктор морозов aka roald dahl

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #12 : 28 Апреля 2013, 01:02:27 »

Після й під час перегляду "Землі" О.Довженка було сказано достатньо, але думаю, варто-таки якось структурувати думки. Отож, чорно-білий фільм 1930-ого року випуску, одна з  "12 найкращих картин усіх часів і народів" за версією опитування в Брюсселі 1958-ого року і бла-бла-бла і ля-ля-ля. Воно й не дивно: принаймні, окремі моменти в фільмі повністю забирають на себе увагу, викликають співпереживання на рівні полотен великих художників минулого. Ще про музику: не знаю, що там ДахаБраха зробила в якості саунду до фільму, але музика, яка була (на жаль, це був, мабуть, таки не початковий Ревуцький) звучала абсолютно доречно. Що фільм заборонили після виходу, теж не дивно: сцена, в якій хлопці "ремонтують" трактора або той факт, що не було прописано жодного комуністичного лозунгу за весь фільм (просто собі піздьож, тупе відкривання рота) й жахливий по суті своїй фінальний хадж зі співами, не кажучи вже про заяви типу "добре, якщо бога немає, а якщо є?..", — все це абсолютно позбавлене правильної ідеологізованості. Більш того, насмілюсь зауважити, сповнює певним скепсисом стосовно "правільной дарогі", якою йшли "таваріщі" вже в той сповнений надії час будови світлого майбутнього. Так що єдина дивна штука: як Довженко пережив 37-мий після зйомки цього фільму.
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

Tsukiouji

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +1292/-11
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2638
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #13 : 28 Апреля 2013, 01:51:45 »

Молчать нет мочи!™ Да, фильм шикарный. Местами странный монтаж, но в любом случае плёнку совершенно не так удобно монтировать, как цифирь. Динамика и статика композиции, мимика и колорит актёров — нет слов, всё очень клёво. А самое главное — эта картина колышет чувства и порождает мысли. И, похоже, довольно разные у разных же людей. И это прекрасно, я считаю!

Що фільм заборонили після виходу, теж не дивно
Йой, ты с "Украиной в огне" не путаешь ли? Если нет, то можно ли пруфы?

не було прописано жодного комуністичного лозунгу
Парочка подобных титров, ИМО, проскакивала ближе к концу: а-ля про новые песни и прочая. Ну и, наверное, та фраза в начале, мол "за волов ордена не дают".

Так що єдина дивна штука: як Довженко пережив 37-мий після зйомки цього фільму.
Почему? В то время он был очень перспективным режиссёром и ответственным руководителем, приласканным вождём.
Записан
    nw: Gaki no Tsukai No-Laughing Batsu Game 2009-2016
  • nr: «Карбюраторы. Диагностирование, регулирование, ремонт»
  • ng: Kantai Collection, Heroes 3, разнообразные авто- и авиа-симулякры

Tsukiouji

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +1292/-11
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2638
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #14 : 28 Апреля 2013, 02:13:41 »

за версією опитування в Брюсселі 1958-ого року
Это, кстати, очень странный год для СССР. На международной выставке уж больно тепло приняли товары из-за железного занавеса. Злые языки поговаривают, что, мол, жюри подкуплено и призы "липовые". Также поговаривают, что выставка была не особо важной ни в мировом масштабе, ни в Европейском, иными словами — "не роляла" никак.
Цитата
The 1958 world fair in Brussels not only gave us the Atomium, but also Grand Prix Brussels 1958 lenses. (It also gave us the Kometa, KMZ's specially built hypermodern rangefinder camera in the league of Leica's M3, of which two prototypes were taken to Brussels that vanished soon thereafter, but that's a different story.) At least three Russian optics could boast the award: the MIR-1 37mm f/2.8, the Tair-11 133mm f/2.8, and the Tair-3 300mm f/4.5. I don't know if those were the only lenses to receive the Grand Prix, or even if the Grand Prix was a rare honor, but this is all I got from my superficial literature investigation.
(via Alfred Clomp)
Объективы, кстати, хорошие. Но не groundbreaking, и не даже не мировые лидеры и даже не на то время. ИМО, немецкие Соннары времён Летних Олимпийских игр в Берлине 1936 года были много более инновационными свои 20 лет назад и вообще. Довоенный Цейсовский "Контакс" — роскошен. Послевоенный Лейтц конца 50-х тоже весьма хорош. И тут — выставка в Брюсселе. Does not compute, немножко.

Ну и да, не находишь ли странным, что это "первое мировое признание" совпало с описанными замечательными признаниями товаров отечественного фотоаппаратостроения?
Записан
    nw: Gaki no Tsukai No-Laughing Batsu Game 2009-2016
  • nr: «Карбюраторы. Диагностирование, регулирование, ремонт»
  • ng: Kantai Collection, Heroes 3, разнообразные авто- и авиа-симулякры

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #15 : 28 Апреля 2013, 14:05:07 »

Йой, ты с "Украиной в огне" не путаешь ли? Если нет, то можно ли пруфы?
Вікіпедія, звідки взяв інформацію про фільм, посилається на книгу Любомира Госейка «Історія українського кінематографа. 1896 — 1995». Не полінувався й скачав книгу, знайшов інформацію про фільм, там написано рівно те саме. Можливо, Госейко й плутає :D, але коли в якості озвученої тоді причини він вказує "натуралізм і замах на звичаї", зразу згадується та сцена з трактором :nyan:
Парочка подобных титров, ИМО, проскакивала ближе к концу: а-ля про новые песни и прочая. Ну и, наверное, та фраза в начале, мол "за волов ордена не дают".
Сказав би, що ці моменти саме відтіняють пустопорожнє розкривання ротів в моменти ідеологічних промов протягом всього фільму.
Почему? В то время он был очень перспективным режиссёром и ответственным руководителем, приласканным вождём.
Тоді й не таких забирали.
Ну и да, не находишь ли странным, что это "первое мировое признание" совпало с описанными замечательными признаниями товаров отечественного фотоаппаратостроения?
Не розбираюсь в таких речах. Чомусь думаю це "визнання", як і Нобелівка Пастернаку, — політичний хід.
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!

Tsukiouji

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +1292/-11
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2638
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #16 : 28 Апреля 2013, 17:34:12 »

Можливо, Госейко й плутає
Я приведу другой источник (кстати, не менее интересный!), который в свою очередь ссылается на автобиографию Довженка: http://www.screenwriter.ru/cinema/71/ — рекомендую, кстати.
 
Цитата
В 20-е годы Сталин относился к Довженко благосклонно. Он положительно оценил «Арсенал» в беседе после просмотра фильма на Пленуме ЦК ВКП(б) в ноябре 1928 года: «Настоящая революционная романтика».

Произошло это в обстановке, о которой Довженко писал в автобиографии: «Результаты появления «Арсенала» были для меня если и не неожиданными, то все же тяжелыми. Фильм был принят и понят и народом и партией, [но] его не приняла писательская общественность... Фильм был обруган в прессе, я был в течение ряда лет бойкотирован, и руководство стало относиться ко мне долгое время с непонятной мне прохладной сдержанностью. Во всяком случае, писательская делегация, ездившая в Москву с протестом и требованием снятия фильма с экрана, руководством порицаема не была...».

Еще большие треволнения Довженко пришлось испытать после выхода на экран в 1930 году «Земли». Критика буквально обрушилась на режиссера-новатора. «Недостатки Довженко кроются в том, что он не овладел еще пролетарским мировоззрением»,— писали о фильме А. Фадеев, В. Киршон и В. Сутырин. В стихотворном фельетоне «Философы» Демьян Бедный назвал «Землю» «контрреволюционной, похабной» картиной.

Однако санкций «свыше» не последовало. Официальные инстанции о «Земле» не высказывались.

Тут стоит, думаю, найти собственно автобиографию режиссёра и сделать свои персональные выводы.
« Последнее редактирование: 28 Апреля 2013, 17:35:59 от Tsukiouji »
Записан
    nw: Gaki no Tsukai No-Laughing Batsu Game 2009-2016
  • nr: «Карбюраторы. Диагностирование, регулирование, ремонт»
  • ng: Kantai Collection, Heroes 3, разнообразные авто- и авиа-симулякры

Uksus

  • Глобальный мудератор
  • ******
  • Карма: +995/-46
  • Оффлайн Оффлайн
  • Пол: Мужской
  • Сообщений: 2579
  • It's gonna be OK
    • Просмотр профиля
Український кінематограф
« Ответ #17 : 28 Апреля 2013, 19:09:29 »

Тут стоит, думаю, найти собственно автобиографию режиссёра и сделать свои персональные выводы
Є якісь куці записки ось тут, але ні про заборону фільму, ні про те, що його дозволили показувати не говориться. Йдеться про "засоромлення Довженком української культури", й про те, що він опісля поїхав за кордон. Вірогідно, Госейко брав інформацію з інших джерел, а сам Довженко свідомо намагався уникати слизької теми (натомість, розхвалює таваріща сталіна на останніх сторінках). Й не дивно, конкретно ці 16 аркушів були написані в 39-ому (можливо, вони були чимось типу передсмертної записки на випадок чого) :-\
« Последнее редактирование: 28 Апреля 2013, 19:18:32 от Uksus »
Записан
"pluralitas non est ponenda sine necessitate". Occam's razor
..и динозааАААааВрррррррррРРРР!!!
 

Страница сгенерирована за 0.681 секунд. Запросов: 67.