Печать

Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.
1 час 1 день 1 неделя 1 месяц Навсегда

[Path]

[gmod]Uksus: цей тред виник як збірка повідомлень із декількох гілок (здебільшого, "Враження про останню прочитану книгу",  але не тільки), де йдеться про книги відповідного авторства чи самих митців. Хотілося б бачити тут повідомлення, присвячені СучУкрЛіт та авторам (як україно- так і російськомовним), для яких немає окремих тем (не лише їх книгам, але й певним новинам/подіям/etc.). Можливим є і подальше розділення теми по авторам. [/gmod]
[mod]raphnana: обговорення творчості сучукрліт-тандему дяченків - у темі: Марина и Сергей Дяченко
також в окремій темі винничук, юрій[/mod]

Таня Малярчук "Згори вниз"

Починається книга взагалі чудово, відчувається, що це не одноденні рефлексії авторки, а більш глибоке спостереження і пошук гармонії. На жаль, до кінця книги шиза зашкалює і псує насолоду. Тим не менш, там є що читати.

репост з http://oldforum.jampo.com.ua/index.php?topic=10008.msg620003#msg620003

[Brebis]

Нана Куликова "Мілонгера"

Повести всего ничего, на 100 с лишним страниц формата А5. Тем не менее, удовольствия и приятного послевкусия она оставляет надолго. Наверное, потому что о танго, и у автора почти всегда получается находить правильные слова, чтобы рассказать о нем. Ибо сама тангера со стажем (хотя с еще одним украинским тангеро - Рио Кундером, автором романа "Panicoffski" - она в литературных описаниях не сравнится!). Ну и еще при прочтении полезно знать, что такое очо, хиро, парада и т.д.

Хотя несмотря на общую положительную оценку, нельзя не отметить и некоторые ляпы, которые немного подпортили впечатление от книги. Во-первых, это местами неуклюжий язык (причем почти во всех случаях его мог бы поправить редактор, если б не пинал балду). Во-вторых, фотографии с киевских милонг, взятые в качестве иллюстраций, как-то по большей части совсем убоги (за пределами книжки видала намного лучше). Но, как говорится, любим не за это.

Вердикт: обязательно к прочтению для тех, кто влюблен в танго, и тех, кто хочет в него влюбиться.

[587]

Нана Куликова «Мілонгера».

Невеличка повість про один з можливих поглядів на світ танго. Мілонги, чоловіки та жінки, утриманки та шведська сім'я, різні види любові, подорож Європою, різноманітні танці і багацько іншого.

Читати варто, якщо вам подобається танго чи цікаво ознайомитись з варіантами відносин та тим, чим вони можуть закінчитись.

[Uksus]

Сергій Жадан, "Блок НАТО"

Мацюпусінька збірка повідок у так само мацюпусінькій книжечці "Трициліндровий двигун любові", куди крім Жадана "влізли" ще Андрухович із Дерешом. Але хіба важливий розмір? Немає різниці, скільки слів написано, якщо написано гостро, максимально правдиво й від душі, більш того, написано талановито. Про боротьбу українських домогосподарок, менеджерів середньої ланки та  рекламних агентів та (головне!) -- червоного Елвіса; про українську ^ТМ культуру, братів Гадюкіних та гонконгські бойовики; про Святого Саддама; про український мідл-клас та власників букмекерських контор із Каваказу; про хунвейбінів; історично -- про різноманітні партії й растаманів; соціально -- про растаманів та легалайз. Цитувати Жадана можна безкінечно, вириваючи із контексту його потоку свідомої свідомості перли-думки-образи, аналогів яким немає:

. І вже коли я стану справжнім червоним Елвісом, я витягну всі скалки з сердець наших матерів і з серця своєї мами насамперед, і навколо мене завжди будуть крутитися менеджери і  рекламні агенти [...] І мама буде пишатись мною, навіть попри те, що ми рідко будемо бачитись і мої менеджери і рекламні агенти не пускатимуть її до мене, вона все одно буде мною пишатись, вона розглядатиме здалеку мій костюм і говоритиме: ох, Елвісе, - говоритиме вона,  - мій безтурботний малий, мій несамовитий Елвісе, мій улюбленець, сонце мого життя, система бореться з кожним із нас, система знає наші слабкі місця, все вірно, Елвісе, але є один момент: з кожним із нас система бореться по-своєму, і коли одним вона перекриває кран, то тобі, мій Елвісе, вона дрочить. Причому дрочить обома руками.

І тоді я покличу всіх своїх менеджерів і рекламних агентів, усіх працівників муніципалітету і клерків, усіх знайомих директорів фабрик і власників барів, і зберу їх усіх на незабутню корпоративну вечірку.
А потім я їх всіх уб’ю.(c)"Червоний Елвіс"
 

"Культурний простір -- це те, скількох клерків ти згоден годувати. І скількох -- повісити."(с)"Моя культурна Революція"
 

Набрав би більше, та немає часу.

Висновок: читати всім, хто цікавиться питанням

[Uksus]

З усього написаного я люблю тільки те, що пишуть своєю кров"ю.
Пиши кров"ю, і ти дізнаєшся, що кров -- це дух.
Ф.Ніцше, "Про читання й писання" з книги "Так казав Заратустра"

Тарас Прохасько "FM Галичина"
Прочитав вже давненько, але (як пишуть у дешевих романчиках й учнівських творах/говорять у молодіжних серіалах) ніяк не наважувався приступитись... Бо хоч книга й тонесенька, як інакший зошит "Творчі роботи" посереднього одинадцятикласника, і на пів середнього дешевенького романа не набереться у ній сторінок, та написана вон так... так як було сказано писати книги Заратустрою: кров"ю. Чи пак, духом.
-- Як то так (питається хтось, відірвавшись на хвилю від дешевого романчика або від зошита)?
-- Так. Воно буває, коли пишуть про пережите... ні, коли пишуть про вистраждане, виплекане, про те, що на серці. Нечасто буває, але все ж.
Може вся штука в тому, який дух у того, хто написав книгу? Бо я чомусь переконаний, що у Тараса Прохаська він, дух, полум"яний.
В книзі описані не тільки випадки з життя автора, є там моменти з життя його родичів, просто якихось людей чи й зовсім відсторонені роздуми про всяке. Книга неймовірно різнокольорова, хоча переважають все ж таки синьо-сизий колір гір та зелений -- трави, дерев і лісів.
Взагалі, наповненість книги (як і її назва) абсолютно логічна. Бо книга є свого роду стенограмою циклу радіопередач, які свого часу вів автор на тому ж так FM. Він мусив щодня хвилин 20 про щось теревенити. І теревенив. А потім до нього прийшли і запропонували записати. Що робить її, крім іншого, й своєрідною збіркою казок (при чому не скажу, що тільки для дорослих). Принаймні, я гадаю, що про книгу, написану так, мав би мріяти кожен порядний письменник-казкар (чи той, хто себе таким позиціонує).
Жаль, що зараз сю книгу так важко знайти. Бо її можна було б продавати на розкладках поряд... ну, з тими ж  (і такими ж) таки дешевенькими романчиками. І могло б статись таке, що хтось би переплутав її із твором якогось популярного письменника. Чи просто купив, бо перечитав вже всі твори тих таки письменників. І може, він би прочитав сю книгу до кінця (нехай навіть з об"єктивних причин). І... (тут остання, чисто суб"єктивна особливість книги) людина до прочитання книги "FM Галичина" і після -- то є різні люди. По-моєму, "після" щось усередині не підіймається бути поганим. Як це -- пояснити не можу, але якось так.

P.S. Щоби це всьо не було пустим базіканням...
Тарас Прохасько
FM Галичина.
22.11

... Ми чомусь не вважаємо свою місцевість землею плодів. Якщо плоди — то Закарпаття, Молдавія, може, ще Косівщина. А у нас — хіба картопля, фасоля, якісь кабачки і цибуля. Натомість передкарпаття, передгір'я — це яблуневий рай. Ніде нема таких зимових яблук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе одно взимку тяжко знайти, бо весь урожай іде на кальвадос. А у нас найцінніші ренети і йони можуть долежати — якщо з ними любовно обійтися — аж до літа, не втрачаючи смаку й запаху, хоч і постійно віддають свої пахощі приміщенням, у яких переховуються.

Взимку сніговими завалами мешканці гірських садів пробираються до станцій, щоб поїздом привезти до франківського базару трохи яблук. Якби якийсь такий мішок урвався на дорозі, то червоно-жовтий яблучний більярд зігрів би набраним у себе сонцем цілий похмурий вагон «Червоної рути» або обпік би захололими боками безнадійну студінь снігів.

Часом так і стається. Тоді яблука треба визбирати. Але одного разу було так, що ніхто навіть не торкнувся жодної йони, що були розсипані вздовж колії. Вони так і лежали, потім пропекли всю товщу снігу, а згодом увійшли в землю, можливо, — навіть не розклавшись, цього ніхто не може сказати, бо коли сніг зійшов, не було вже жодного сліду. А не збирали яблук тому, що вони порозліталися з мішка пана Бойка. Пан Бойко власне ніс мішок червоних йон до станції. Було ще темно і дуже морозно. Вушанка була міцно зав'язана, голова зігнута під тягарем, вмощеним на шиї. Тому він не почув, що ззаду їде поїзд, і яблука розсипалися вздовж колії.

Їх не зібрали тоді не лише тому, що зимою нема квітів, які б можна було покласти на тому місці, а й тому, що вони нагадували про те, як важко втекти від долі. Бо перед тим пан Бойко вже кілька разів потрапляв під поїзд, застрявши на переїзді з фірою. Такого більше не бувало ні з ким і ніколи. З ним жодного разу нічогісінько не ставалося, хоч фіри розліталися на тріски. Для нього поїзди, напевно, назавжди стали чимось таким, як блискавки.

Не знаю чому, але ця історія видається мені страшенно оптимістичною. Хоч і нагадує, що не можна знати, хто доїдатиме зібраний тобою урожай.

Звідси

[raphnana]

У 2010 Жадан уже встиг пережити прем'єру вистави "Червоний Елвіс" за своєю однойменною п'єсою та попрацювати над новим романом. Цікава штука: його перекладений російською роман "Anarchy in the UKR" увійшов у короткі списки російської літературної премії "Національний бестселер", крім того, тексти Жадана з величезним задоволенням читають у більш далекому зарубіжжі, зокрема в Німеччині. Після прем'єри "Червоного Елвіса" в Харкові Сергій Жадан знайшов годинку вільного часу для лікбезу - і "Українська правда. Життя" вкотре згадала знайомі літери алфавіту

тут - сергій жадан: мені цікаво дивитися вітчизняну порнуху


оркестр че і с. жадан «жити значить померти»
орекстр че:

харківський рок-гурт

вікі says...

сергій жадан читає свої віршики довго (раджу починати слухати із 2 хв. 30 секунд орієнтовно. не дуже люблю, коли ведучі... не дуже вписуються)

[Uksus]

Тарас Прохасько

... сьогодні вчора презентував книгу "ботакє" у книгарні "є" на М. "Золоті ворота". А я там побував. Не даватиму жодних зсилок. В цьому мало смислу, кому цікаво — погуглить, а ні — то ні. Набагато цікавіше, як воно було. Там була ще Богдана Матіяш, подруга Тараса, і перша частина зустрічі-презентації складалася із діалогу між ними двома. Вона питалася, він розповідав. І важливо навіть не те, про що розповідав Прохасько, важливо як він се робив.
В мене склалось таке враження, що до сього моменту я не чув людину, яка так добре володіє мовою. Жодною. Бо те, як Прохасько описував свою творчість, свої мотиви і саму книгу, всілякі "чому", "нащо", "що буде, якщо", "а чи любите", в ньому було щось більше за слова. Те тепло, яким дихає кожна сторінка "FM Галичини", так от, я зустрів людину, що є його осередком. Потім він читав. Ті частини нової книги, які, як сам сказав, навряд хто прочитає, частини його творчості, які раніше не друкувались. І се було прекрасно. Потім його питалися із залу, а він відповідав. А потім ще трохи читав, і всьо, ми взяли автографа, потім я купив книгу для мами й ще постояв у черзі, щоб взяти і для неї автографа.
Тут варто додати декілька зауважень.
— Склалось враження (і не в мене одного), що Прохасько має якесь особливе вміння, щось, що дозволяє йому керувати часом за власним бажанням; принаймні, я не можу точно сказати, скількі суб’єктивного часу тривала зустріч; можливо, в тому світі, який створює навколо себе Тарас, час взагалі біжить інакше; або не біжить; мо’, се звичайна собі магія, така,  якою володіли наші предки, чи предки наших предків; така, якою можуть володіти лише люди як Тарас
— Проза. Вона різна у нього, така різна, що аж дивно; описи природи чи подій, живі, неймовірно кольорові, слова для того підібрані так, що краще годі й уявити; так, що слухаєш, і не можеш наслухатись, так, що твір тече через тебе, мов ріка життя (ту, яку бачив Майстер Муші), викликаючи сльози захвату; еротика — зовсім інша ріка; таке враження, що це та тягуча темно-червона рідина, така, як франківський бальзам, тіку ще міцніша, тягучіша й алкогольніша;
— сам Тарас порівнював свою творчість із довжелезною палкою із крюччям, яка не дуже потрібна загалом, але іноді тра так, що просто капєц, і погано, коли вона десь ділась; тією палкою-жердиною витягують відро з колодязя, якщо раптом обірвалася мотузка, на якій то відро спустили; так само і він хотів би щоб його творчість виконувала таку функцію для наших споминів-емоцій-асоціацій-досвіду; можу з упевненістю сказати, що то, що витягує ота жердина еротики, мені не подобається
— не знаю, що там хто подумає, але після сьогоднішньої зустрічі я увірував в те, що сучасна українська література жива, ба, більше, ніж жива; думаю, щось подібне колись зо дві тисячі років тому відчув один рибалка, зустрівши якось мандрівного філософа буцімто з Назарету
— чому? — ботакє

[raphnana]

володимир лис "маска" («людина в п’ятьох масках»)
вид-во "кальварія", 2002. диплом «коронації слова-2001»
як каже сам автор:

роман «маска» — про людину, яка страшенно самотня в цьому світі. і хоча здається, що сильна людина не може бути самотньою, насправді воно так і є

насправді авантюрний історичний роман. цілком традиційний за формою - автор присутній, хоч і за кадром; записки, передані "таємним" незнайомцем; авторські розшуки й дослідження історії двохсотрічної давності; домисли й мудрування... й симпатія до головного героя, захоплення ним, незважаючи на те, що він "якийсь кріпак, нікчемний байстрюк, хам і раб" уже читача. негативний ГГ, якого потім усі (не причетні до його геройств безпосередньо) люблять... декстер?
володимир лис таки любить розказувати історії. після прочитаного хочеться самому закопатися в архіви й... щось таке нарити
читається легко, якщо є практика зі "споживання" класичних авантюрних історичних романів

володимир лис "графиня"
вид-во "твердиня"
хіба це дивно, що за талант треба платити?
це була перша книга цього письменника, яку я прочитала. сподобалася... і не сподобалася. там є божевілля, є фаталізм, є сильні почуття... і дуже заплутані у собі люди

володимир лис "століття якова"
wiki says...
гарно написала ольга герасим’юк:

десь я прочитала iсторiю про самого Лиса: коли було йому п'ять рокiв, то якось вiн вийшов з хати й зiткнувся з невiдомим звiром, що дивився на нього голодними очима. малий Лис вернувся в хату й винiс йому поїсти. потiм той звiр приходив до хлопчика Лиса часто, аж поки бабуся не побачила, - а то був Вовк.
лiсовий Вовк iз людським дитинчам Лисом були встановили крихкий i майже неможливий контакт. вiн у життi не буває - але... буває, я в таке вiрю. таке можна вичитати у маркеса, про що я й думала, читаючи вже "столiття якова" того Лиса, що вже вирiс iз Вовкового друга

...і я не буду про неї нічого писати. хоча історія була про полісся - я бачила свою рідну Київщину й мамине село савинці. історія була про якова - я бачила свого рідного дідуся... навіть двох - татового й маминого. татового - бо він таки воював і мав історії свої власні, маминого - бо характер... характер точнісінько такий. у мене сльози наверталися на очі
а ніч остання - то ніч остання франка. якою її прочув олександр фразе-фразенко
про цю книжку навіть нема сенсу говорити. як і про "сто років самотності" маркеса - що про неї мож кому сказать? або прочитав і відчув, або... другого "або" й нема
таке

[raphnana]

презентація збірки «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років» (упорядник – Сергій Жадан)

Книгарня «Є» та видавництво «К.С.Д.» запрошують Вас на презентацію  антології «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років» (упорядник – Сергій Жадан), яка відбудеться 17 січня.
Початок — о 18.00.

для "утаємничених":

На презентації Ви зможете почути поезії з вуст Сергія Жадана, Олега Коцарева, Дмитра Лазуткіна, Андрія Бондаря та Богдани Матіяш

Адреса книгарні «Є»:
вул. Лисенка, 3, ст. м.  «Золоті Ворота»

найцінніша інфа:

Вхід вільний

[Spike]

Вхід вільний

Ня, можна і сходити. До того ж Бондар наче непогано "вживу" сприймався, хоча й було це майже рік тому

[Uksus]

Ня, можна і сходити. До того ж Бондар наче непогано "вживу" сприймався, хоча й було це майже рік тому

Fuck my ass!!!!111
Там буде ЖАДАН !! І цього, як на мене, більш ніж достатньо
Якщо кому не ясно — буду палюбе. Занадто довго я чекав Жадана в Києві і пропускав його читання в інших містах :'(

[Spike]

Там буде ЖАДАН  !! І цього, як на мене, більш ніж достатньо

З творчістю Жадана не знайомий, тож і хочу сходити, щоб познайомитись. А з усіх перелічених авторів бачив/слухав лише Бондаря, тому й згадав його.

[Spike]

З творчістю Жадана не знайомий, тож і хочу сходити, щоб познайомитись.

Перед походом вирішив виправити цю прогалину і випадково знайшов у гуртожитку книжечку Жадана. Отже

Сергій Жадан "Anarchy In The UKR"

"... оскільки залишиться саме життя, незалежно від того, чи залишишся в ньому ти."

Цю книгу можна відкрити в будь-якому місці і читати з будь-якого моменту, оскільки частини, а то й окремі абзаци, можуть буди зовсім не пов'язані. Проте всеж-таки книга проникнута певним загальним настроєм, але мені зручніше описати окремо чотири частини.

Частина перша. Кольору чорної жіночої білизни
Якщо я правильно зрозумів у школі значення терміну "імпресіонізм", то, ІМХО, вся перша частина і є суцільний імпресіонізм, нагадує "Intermezzo" Коцюбинського. Хоча "Лівий марш" навпаки - експресія, вираження наболівшого, але шкоди це не завдає, аж ніяк.
Тим знайомим із гуртожитку, хто читав "Анархію...", ця частина не сподобалась - мов, затягнута, нудна й незрозуміла. А мені навпаки - поперло так поперло. Занадто близькі мені почуття і погляди автора - його любов до залізниць, до забруднених кров'ю і спермою доріг, до коротких яскравих моментів скоротічного життя. Емоцій дуже багато, тому не бачу сенсу їх усі описувати - дурне діло, краще книжку почитати.

Частина друга. Мої вісімдесяті
Тут якраз навпаки - приємно читається через те, що це його вісімдесяті, а не мої. Цікаво всеж-таки, яким було дитинство тоді, у радянські часи. І ще приємніше дізнаватись, що хоч різниця і була, але деякі речі таки залишились незмінними і до сьогодні. Ну і безліч лулзів гарантована.

Частина третя. Червоний даун таун
Напевне, для Жадана Харків став не менш рідним містом, ніж для мене Київ, а скоріш за все і більш. Автор відкрив всі ті знайомі туристам місця - Держпром, пам'ятники Леніну, Шевченкові, університет Каразіна, метро та ін. - з іншої сторони - зі сторони жителя, який навічно залишив часточку життя в цьому чудовому і драйвовому місті. І це вже близьке для кожного.

Частина четверта. Жити швидко, померти молодим (десять треків, які я хотів би почути на власних поминках)
Як же чудово, що були (і залишились) люди, для яких слова Джетро Талл, Ніл Янг, Вельвет Андерграунд, Кріденс Кліеруотер Ревайвл не пустий відгук чи просто набір несумісних букв. Музика це те, що одночасно об'єднує і відрізняє людей, тут Жадан ну просто в яблучко. Музика змінює тебе раз і назавжди, розриває зсередини і ти вже ніколи не будеш тим, ким був раніше. І ящо десь і шукати революцію чи анархію, то у творчості Секс Пістолз, не інакше. And No dogsbody!

Загалом: книжка поперло неймовірно! Скоріш за все через те, що ну дуже схожі у нас з автором погляди і емоції. Крім цього Жадан не ставить себе вище за інших - всі мудаки, але автор ніякий не д'Артаньян, а такий же мудак як і інші. Ну і лулзів досить багато в книжці, а матів навпаки - не так вже й багато, а якщо і є, то ІМХО там їм якраз саме місце.
Усім іншим - раджу, якщо ви любите рок-н-ролл, безшабашність, не любите владу і суспільне становище, вам небайдужий стан речей в країні (як радянській, так і сучасній), а також якщо хочете і любите дивитись на життя ширше і бачити його прояви навіть у найменших дрібницях.

[raphnana]

іздрик "острів КРК та інші історії"
з передісторії: книженція ця вийшла у 1998 році. ліліея-НВ - франківське видавництво. я її побачила й вирішила, що... не читатиму. не люблю франик. не люблю калуш. не люблю андруховича-патріарха. не люблю "станіславський феномен"... не любити читати іздрика - логічно
логічно було тоді. логічним це видається і зараз - якби я прочитала його тих дванадцять років назад - зрозуміла б ще менше. я не знала хто такий інґмар берґман, антоніоні, микита михалков... не читала "на західному фронті без перемін". не замислювалася над сакральністю імені анна для івано-франківська навіть менеі завжди більше подобалася катя
тому - нічого не втрачено. не можна двічі увійти у ту саму річку - то краще й не заходити. все на світі тече й міняється. русла рік глибшають, ширшають, міліють, мандрують. іноді, не рухаючись, можна одного чудового ранку прокинутися на... острові крк. у дельті? можна не розуміти звідки довкола шумить вода й навіть не намагатися цього осягнути - what for? Тебе знайшли. Тебе не питали. Твоя думка нікого не гребла, не гребе й не гребтиме (скоріш всього)
не тратьте, куме, сили. спускайтеся на дно
на 68 сторінок тексту - 36 сторінок автокоментаря
"вшарила" я іздрика ще менше після прочитання його коментарів - не допомогло. тільки глибше занурило

...як читач я страшенно люблю коментарі і завше з насолодою занурююся в них паралельно із читанням основного тексту

я теж. люблю коментарі. не сухі дані народився-жив-помер. а... чому написалося? яка цеглина впала? збоку? спереду? ззаду? сам по собі твір - це готова цукерка-салат-страва. але іноді... часом хочеться знати рецепт. складові? щось таке
ритмічний він. синонімічний він. не мій автор, але... мабуть, я читатиму його ще
бо... йому по хвігу чи я-читач встигаю за ним-письменником? і це - теж

невідреґульований приймач страшенно тріщав і свистів перешкодами.
(час від часу вчувалися в тому відголоски станцій - уривки передач, незнайомі голоси, фраґменти музики, як правило, чомусь східної, незрозумілі і явно багатозначні сиґнали, але переважав усе ж таки шум - рафінований, збитий, ніби піна з яєчних білків, шум, - він мав свою власну будову, внутрішню структуру, композицію -
хтось траскав дверима, хтось роздавав карти, двійки, десятки, джокери, лилася вода, висувалися і засувалися шухляди, падало колодязне відро, шелестіли трави і гнулися верхівки дерев, повзли комахи, котилося каміння, тріскалися струни, дзижчав комар, бряжчала зброя, збруя, ключі і виделки, розліталось на кавалки горня, шурхотіли сторінки, губились фотографії, йшов дощ, стогнала жінка, велосипед долав калюжу, пахкав чайник, паротяг, гудів трансформатор, гриміли бубни, сопів старий коханець, сипалась на віко земля, танув на віях сніг, сякався дідо, свистав хлопчак, гавкав пес, спадали обважнілі фіранки, злітали літаки, птахи і мухи, ревіли гучномовці, шипіли старі платівки, сичали змії, дерлися конверти, зсувалися з плечей одежі, в пуделку перекидалися сірники, чавкало під ногами і в геніталіях, сипалася в зупу сіль, гарчав двигун, вищали гальма, чхав і кашляв туберкульозний кіт, дрова тріщали, гуділа піч, шкреблися миші, вминалося сіно, електризоване волосся підіймалося за гребінцем, клацав замок, спадали краплі, бамкав годинник, сходив з рейок трамвай, тріщав перешкодами приймач, - так от, шум цей, він то налітав гучним крещендо, заглушуючи мішанину ефірних звуків, то переходив на другий план, або і просто зникав – так деколи посеред бурі стихає на хвилю вітер, щоб по тому вдарити з новою силою – тріскотом, завиванням, свистом. і поки там вгорі вилущувались, вилуплювались, вибулькували сухі і мокрі, круглі і рапаті голоси, звідкись знизу, з-під самої основи піднімалися страшні, органної потуги баси, від яких основа починала вібрувати і все ревище, не маючи більше змоги триматися купи, згорталося сувоєм, ховаючи досередини громи, дзвони, шепоти і крики, брязкіт, совгання, човгання, шипіння і сопіння, тріск, клекіт, крекіт, прокльони і хулу, плямкання, пердіння, вибухи і реготи, стуки і зітхання, клацання, сюркотіння, шурхіт і писк. і таке інше).

[raphnana]

зі "старенького" (2006 рік - це ж... давно було, ні?) інтерв'ю сергія жадана:

Семенка я взагалі вважаю найкращим поетом всіх часів та народів

круто. повністю - тут

JFYI, трапилося таке

DARI MARI
NAV John B. P.
ZHDANOV Paul
АНДРУХОВИЧ Юрій
АНДРУХОВИЧ Софія
АНТИПОВИЧ Тарас
АСАТУРЯН Наталя
АХЕКЯН Ксенія
БАНДРІВСЬКИЙ Андрій
БАРБАРА Михайло
БАРИЛКО Іра
БЕЗІМЕННА Ксенія
БЕРЕЗА Леся
БОБИК Аліція
БОЙЧЕНКО Олександр
БОНДАР Андрій
БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО Ігор
БОРИСЕНКО Катерина
БОРМОТОВ Сергій
БОТАНОВА Катерина
БУРЛЮК Давид
БУЄВИЧ Олена
ВИННИЧУК Юрій
ВОЛИНЕЦЬ Тарас
ВЄЛІТ Оксана
ГАВРИЛІВ Тимофій
ГАЛЕТА Олена
ГАРМАТЮК Володимир
ГАРМАТЮК Руслан
ГОГОЛЬ Юлія
ГОРКУША Оксана
ГРИГОРЧУК Тарас
ГУЦУЛЯК Олег
ДАНЬКО Денис
ДАНЬКО Денис
ДАЦИШИН Маркіян
ДЕРЕШ Любко
ДЕРЮГА Тетяна
ДЕРЮГА Тетяна
ДОВГАН Ярослав
ДОВЖЕНКО Отар
ДОНЕЦЬ Софія
ДРАЧ Олег
ДУБИНЯНСЬКА Яна
ЖАДАН Сергій
ЖУРАКІВСЬКИЙ Андрій
ЗАБУЖКО Оксана
ЗАВАДСЬКИЙ Юрій
ЗАДНІПРЯНИЙ Ігор
ЗЕЛЕНИЙ Артем
ЗЛАТОГОРСЬКИЙ Олексій
КАРПА Ірена
КАЇНСЬКА Олена
КЛЕХ Ігор
КЛИМЕНКО Олександр
КОВАЛЬ Вадим
КОЖЕЛЯНКО Василь
КОПАК Оксана
КОЦАРЕВ Олег
КОЧЕВИХ Олег
КОШТИЧ Діана
КРИВОРУЧКО О.
КРИЖОВСЬКА Юля
КРИШТАЛЕВА О.
КРИШТОПА Олег
КРУК Галина
КУНЕЦЬ Олег
КУР'ЯТА Ніна
КІЯНОВСЬКА Маріанна
ЛАЗУТКІН Дмитро
ЛАПКО Сергій
ЛИСЕНКО Ольга
ЛИТВИНЧУК Любомир
ЛУЧУК Іван
МАРУДА Андрій
МАТВІЄНКО Світлана
МАХНО Данило
МЕКЕДА Сергій
МИКИЦЕЙ Марія
МИХАЙЛЕНКО Олена
МОРГОВСЬКИЙ Антон
МУЛИК Володимир
НАБОРАК Віктор
НАЗАРЕНКО Володимир
ОРШАК Іра
ПАВЛІВ Володимир
ПАСІЧНИЙ Олександр
ПЕПА
ПЕТРОСАНЯК Галина
ПИРКАЛО Світлана
ПОВАЛЯЄВА Світлана
ПОДЕРВ’ЯНСЬКИЙ Лесь
ПОДСЯДЛО Яцек
ПОКАЛЬЧУК Юрко
ПОМЕРАНЦЕВ Ігор
ПРОХАСЬКО Тарас
ПРОЦЮК Степан
ПУЗИР Олексій
РОЗЧАР Ганна
РОЙТБУРД Александр
РОМАНЕНКО Олег
РОСЬ Роман
РУДЕНКО Александр
РЯБЧУК Микола
САВИНЕЦЬ Андрій
САВКА Мар'яна
САД Віхта
СКАВРОН Богдан
СКЛЯРЕНКО Сергій
СКОВРОН Лілія
СЛИВИНСЬКИЙ Остап
СЛОБОДЕНЮК Надія
СМОЛА Олеся
СНЯДАНКО Наталка
СТЕРНІЧУК Олександр
СТРИНАГЛЮК Любомир
СУМНИЙ Олесь
ТАРАН Людмила
ТЕРНОСЛИВКА Ангеліна
ТРИФОНОВ Роман
УГРИН Олена
УЧИТЕЛЬ Дмитро
УШКАЛОВ Сашко
УШКАЛОВ Саша
ФЕДОРАК Назар
ХАРАБАРУК Вадим
ХМІЛЬ Степан
ХОЛОДНИЙ Микола
ЦВЄТКОВ Олексій
ЦЯПА Андрій
ЧЕПУРКО Іван
ЧЕПУРКО Петро
ЧУГАЙСТИР
ШЕВА Наталь
ЯНОВСЬКА Ганна
ЯРОШЕНКО Руслан
ЯЦЕНКО Петро
ЯІЦЬКИЙ Сашко
ІВЧЕНКО Ярослава
ІЗДРИК Юрко
ІЛЬЧУК Наталя
ІЛЮК Ольга
ІРВАНЕЦЬ Олександр
ЄШКІЛЄВ Володимир  

довго думала, чи писати про покальчука тут - наче й сучасний автор, а наче й два роки як помер. якби тема була названа "сучукрліт", як я й наполягала, написала б про нього не вагаючись. адже:

Сучасна українська література (часто сучукрліт або укрсучліт) — українська література останніх десятиліть, створена сучасними українськими письменниками, сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році

тут

юрко покальчук, "не наступайте на любов..."
офсайдтоп: я його до цієї збірки знала лише як прозаїка. до слова, його "озерний вітер" - роман, але короткий - дуже ліричний. рік тому не могла б підібрати слів, щоб описати післясмак. а моя двоюрідна сестра написала, що "він пише - як співає". і це - найвлучніша рецензія, яку б можна було йому скласти
вірші - це завжди дуже суб'єктивно. й ситуативно. й сакрально, навіть. звісно, це все залежить й від інших речей - від сентиментальності, скепсису, спорадичності - поезію НЕ ВАРТО (імхо) читати надто часто. вона тоді діє... сильніше?
уривок з "модерато":

(...)
чого ти нервуєшся ти ж пообідав то чому ти
такий злий життя не вимірюється одним днем
чи вечором чи тижнем чи навіть місяцем навіть роком
людські взаємини вимірюються
іншим
особливим часом
хіба ти не бачиш
час такий уже є
треба терпіння, швидкий процес
може бути короткочасовим натомість
повільніший обіцяє стабільність
прокинься і зазирни в себе не слід чекати усього зразу
твої поспіхи тобі обходилися так дорого
як ти міг забути про це
ти ж усе знаєш ти вирішив ти змирився
віддай і йди
озирнешся потім колись
може не треба буде озиратись
не загадуй нічого
живи
(...)

щось мені щастить на інтерв'ю сьогодні...
до останнього рядка співзвучна "розмова" з дерешем:

Ш
Шива

Україна має шикарний герб - тризуб. Це символ Господа Шиви. Україна - країна, якою керує Шива. Shiva country. Санскритське "Шива" співзвучне з українським "Жива". Жива Ukraine.
Україна - синє горло Шиви. Тут ніби могильник - Голодомор, Бабин Яр, Чорнобиль...
Згідно з однією легендою, боги, шукаючи нектар безсмертя, отримали разом з ним отруту, яка загрожувала усім мешканцям Всесвіту. Зі співчуття до живих істот Шива випив отруту, від чого горло його посиніло

а (як бонус?) й із прохаськом...

Я ніколи не заробляв великих грошей. Мені завжди вистачало на підтримання моїх потреб.
Але мені пощастило, бо живу на готових речах. Скажімо, живу в хаті, що належала кільком поколінням моєї родини. Навіть не знаю, що робив би, якби мав заробити собі на житло.
Це мене розбестило - я не знаю, як збирати гроші на щось важливе.
Тоді дайте пару практичних порад. Як заробляти невеликі гроші, і щоб на все вистачало?
Потрібно мати пріоритети. Також потрібне життя без боргів за спожиту воду та електроенергію.
А ще мені не треба статусного одягу. Я користуюся секонд-хендом. У Західній Україні секонд-хенди дуже хороші. Там є якісні вироби. Власне, справді якісні речі відомих виробників можна знайти лише на секондах.
Мені пощастило. Я люблю стиль грандж, такий camel-стиль, мартінси тощо. Напевно, якби я любив шовкові сорочки та піджаки, то так би не одягався.
Також я не витрачаю гроші на відпустки. Нікуди не їжджу за свій рахунок. Тут мені пощастило з професією

[raphnana]

виявила, що тут нема мого враження після прочитання збірки богдани матіяш "розмови з Богом". зроблю тут репостик зі свого жж

журно
так журно що аж хочеться вертати астральним шлунком що десь на рівні мого далеко не астрального рота бо його зводить від астральної нудоти вертати тим усім астральнонеастральним що назбиралося десь по закутках мого астрального тіла того тіла що з астральним шлунком за усе моє зовсім не астральне життя
мабуть зовсім не астральне життя бо ж хто зна хто зна де та межа астрального й не його

журно
йду післязавтра на прохаськове чому так є підписати прохаськове ботакє у книгарню є
багато схожих літер точніше одна що так багато значить
усе й нічого усі й ніхто увесь і жоден

журно
кутики не астрально рота опускаються так наче щось кисле скуштовано було й хочеться скривитися
а я ж просто прочитала половинку книги богдани матіяш розмови з Богом

журно
пора б уже було відучитися від того що не надто гарно йти на спільну презентацію двох авторів а підписувати тільки в одного тому тра обов'язково купить й почитать молоду поетку інакше негарно
а тепер гарно знак питання

журно
розділові ж знаки придумувалися мабуть щоб розбити думку на окремі кавалочки які краще пролазять через наші астральні роти й краще засвоюються нашими астральними шлунками а проте ми все одно не стовідсотково розуміємо одне одного читаємо й чуємо те що нам хочеться прочитать й почуть потім журимося чи радіємо як же читати текст що не має розрізаних заздалегідь на відтинки променів та прямих коли там питання а коли й знак оклику коли просяться три крапки а коли мова йде тільки про дві чи й про одну

журно
а я й досі вмію розмовляти з Богом і деревами складно се забути це ж те чим я є чому так є бо так є
просто розмови тепер стали складнішими люблю слова до болі до жаского такого болю з яким ця журність цей щем просто й поряд не стоять
люблю слова як камені з яких можна побудувати дім а можна крамницю а можна просто нічого таке химерне нічого звести а всім чомусь хочеться жити в домі зведеному із слів каменів хочеться щоб був там і фундамент і стіни і дах а який у тім резон ми не бачимо й часто не відчуваємо того біля чого живемо де ходимо де спимо ми не бачимо того що поряд бо воно поряд
тому я не хочу жити в будинках зі слів каменів я не хочу відчувати себе затишно я хочу щоб сказане слово сплетене речення згачкований текст чарували мене забирали дух змушували тамувати подих і вимикати серце як помпу а тільки пускати серце як додаткові дві пари очей чотири ж там камери кажуть
ще дві пари очей хай астральні але ж можна побачити більше відчути більше якщо кров не шумить судинами й не заважає

журно

вона - бо - кльова

її тра слухати...
літературний подкаст "кабі.net"

Дипломований спеціаліст з мовчання (захистила магістерську роботу на тему «Мовчання як текст»)