перший раз сам помітив, що говорить вголос, а не подумки – коли побачив медсестру з «really wonderful» попою, що проходила повз нього у лікарні швидкої допомоги, куди він потрапив через ризик інфаркту міокарда. і говорить не що-небудь – цитує нельсона елгрена
і я сказав собі: «якщо Боженька й зробив щось гарніше, то лишив це на небі для самого себе». Це цитата із книги Нельсона Елгрена «Прогулянка по той бік раціональності»
написана була у 1956 році. три «життєві істини» нельсона - «ніколи не грай у карти з чоловіком, який називається Ас. Ніколи не обідай у місці, яке називається: «мамин(а)(е)(ий)(і)». І ніколи не спи із жінкою, чиї проблеми є серйозніші за Твої власні». У його книжці постає питання чому люди, що відчули себе втраченими у якийсь момент часу, іноді стають кращими людьми, ніж ті, що ніколи не губилися (а отже завжди знали своє місце) за все своє життя
Escher in a psychiatrist’s office is like a Pirelli calendar in a garage
Роботи Ешера у кабінеті психіатра – такі ж невід'ємні як календарі Піреллі у гаражі
картина – три світи ешера. підводний, відображення на воді і листя на поверхні – і самі об’єкти відображення, дерева. для календаря піреллі знімалась (ну, і роздягалась) навіть софі лорен
The straight answer is that I’m not always in charge of my answers; that’s why I’m here
Чітке формулювання – це те, що я не завжди відповідаю за свої формулювання. А тому я й тут
‘…my job is to make the first assessment, then I pass you along to whomever is the best person to get you sorted’
‘Whoever’
‘Whatever’, said Professor Slope. ‘…and you’ll be hearing from us shortly’
‘From whomever?’
‘I’m sure your grammar is impeccable, Mr Klein, but more importantly we need to address deeper issues…’
‘Why do ungrammatical people love to say “more importantly”?’ said Klein. ‘Thank you’
- … у мої обов’язки входить зробити попередню оцінку, а потім я передам Вашу справу тому спеціалісту, що найбільш відповідає Вашому профілю
- який найбільше відповідає
- та як завгодно, - сказав професор Слоуп. – … ми одразу ж дамо Вам знати
- від «що-найбільш-відповідного»?
- пане Клайне, я впевнений, що Ваша граматика – просто бездоганна. але саме важливе – це увага до Вашого духовного світу і його глибинних проблем
- і чому неосвічені люди так люблять казати «саме важливе»? – сказав Клайн. - Спасибі
Whom is an object pronoun, while who is both a subject and object pronoun. One would never use whom as the subject of a verb though who is commonly used as an object. One method to use to determine correctness of who vs. whom is to rephrase the sentence to eliminate who or whom in favor of he, him, she, her, they or them. If you would have used he, she, or they, in place of the word, then who is the correct word; if you would have used him, her, or them, then either who or whom is correct. The exception is when it is the object of a fronted prepositional phrase in a question or relative clause, in which case whom is almost always used (e.g., With whom (not who) did you go?).
The forms whoever and whomever usually belong to two clauses: an internal clause and an external clause. In "Whoever undertakes to set himself up as judge in the field of truth and knowledge is shipwrecked by the laughter of the gods", the verb of the internal clause is undertakes and the verb of the external clause is is shipwrecked. The case of who(m)ever is determined by the internal clause: the nominative (subjective) case whoever is used because it is the subject of the verb undertakes. The subject of the external clause is not actually whoever by itself, but rather the entire internal clause: if we allow the variable X to stand for the internal clause, the external clause is "X is shipwrecked by the laughter of the gods". If an internal clause is the object of an external clause, the case of who(m)ever is still determined by its role in the internal clause, for example: "Let whoever is without sin cast the first stone". Here, the external clause is "Let X cast the first stone" and the internal clause is "whoever is without sin". Whoever is the subject of the internal clause, so it is in the nominative case. Even though X in the external clause is the object (compare "Let him cast the first stone), it is the internal clause that decides whether whoever or whomever is correct. "Let whomever is without sin cast the first stone" is thus strictly speaking incorrect (although such constructions are widely encountered).
(http://en.wiktionary.org/wiki/whomever)
To modify a whole statement, "more important" is the one to choose. "Importantly" means "in an important manner," and "more importantly" should therefore be confined to sentences like "When a reporter was present, the members of the city council walked into the meeting more importantly than usual." At least that's what I was taught. When there's no "more" and we use a single word to modify a whole statement, however, we say "Importantly," not "Important." These two rules don't combine well, logically speaking.
The following from The Columbia Guide To Standard American English:
"Either the adjectival more/most important or the adverbial more/most importantly may serve as a sentence adverb; both are Standard in this use: More [Most] important [importantly], we now have the right answer."
...and from The American Heritage Dictionary:
"Some critics have objected to the use of the phrase more importantly in place of more important when one introduces an assertion, as in More importantly, no one is ready to step into the vacuum left by the retiring senator. But both forms are widely used by reputable writers, and there is no obvious reason for preferring one or the other."
(http://www.phrases.org.uk/bulletin_board/20/messages/1059.html)
‘I have no inner voice and must speak my thoughts aloud,’ he said, ‘but I feel pretty good actually. I represent a triumph of the medial arts and the never-say-die spirit of the NHS. In clinical circles all the receptionists have a smile for me and I am known to consultants and other golfers as “he who declines to hop the twig”’
У мене нема «внутрішнього» голосу і я мушу говорити вголос те, що думаю, - сказав він. – а проте, почуваюсь я таки досить добре. Я – втілення тріумфу медицини і невмирущого духу оптимізму системи охорони здоров'я. У лікарняних колах усі у приймальні мають для мене заготовлену посмішку, а для консультантів та інших гравців у гольф я «той, хто відмовляється зіграти в ящик»
один із прикладів «гумору» рассела гобана. а дійсно? чого б його герою жалітися? 72. живе сам. сам спроможний на себе заробити. приготувати собі їсти. дуже ламкі кістки, але ж головне – він живий. і досить комфортно влаштувався. чого б іще хотіти людині такого віку?
ан ні
не все так просто
статистика стверджує – щочотири хвилини середньостатистичний чоловік думає про секс
що з того, що йому двадцять чотири чи сімдесят два!
а внутрішній голос мовчить…
і всі ці думки – тра говорить вголос
‘But,’ he said, ‘but! Oannes didn’t die; his original self, his old self, his powerful self, moved into the head of Odilon Redon and compelled him to create a noir for him to live in. Oannes lives! … Are there pinks in the black? Greens and greys?’
- Проте, - сказав він. – проте! Оаннес не помер – його первинна суть, його древня суть, його всесильна суть, проникнула у голову Олілона Редона і спонукала його створити чорноту для того, щоб жити. Вічного життя Оаннесу! Чи є рожевість в чорноті? А зеленавість? Сірість?
Good luck, mind how you go and watch your mouth
Щасливо, будьте уважні й стежте за горобцями, що вилітають з Ваших уст
такі слова можуть бути й дуже буквальними. до болю буквальними – ніс і два ребра, і зламана рука
не забуваємо, що гарольд НЕ МОЖЕ контролювати свій словесний «потік». ще навіть дивно, що це – усі фізичні травми, які він у результаті отримав. може пожаліли з огляду на його «вік»? старенький же…
‘Angelica,’ he said, ‘what are your chains and what is your rock?’
як на мене – центральна фраза-ідея роману. усі ми «образно» прикуті до якихось скель якимись ланцюгами – сім’я, робота, друзі, відповідальність, бажання… і у момент якогось особливого садо-мазохізму МИ можемо бути навіть героями – чому б не спробувати врятувати когось від чогось? змінити чиєсь життя? питання тільки – КОГО? ВІД ЧОГО?
‘I want to speak in black-and-white,’ he said. ‘I want not to bleed when I’m shot. I want to … say, “I’m tired of running.” From what? Everything’
- Я хочу говорити у чорно-білому кольорі, - сказав він. – я хочу, щоб у мене не текла кров, коли мене поранили. Я хочу сказати: «я так стомився від бігу». Від чого саме? Та від усього
і так (більше чи менше) хочеться усім нам. не вмирати, не померти, не відчувати болю – залишати його за кадром
‘It’s a state of not knowing each time whether you can make it happen’
- це такий стан, коли Ти не знаєш, чи Тобі це вдасться зробити саме цього разу
Гарольд говорить про відчуття паніки та розгубленості. у його випадку – нормальна «робоча» паніка. він письменник. мистецтвознавець. йому могти передати свої думки та ту чуттєвість, яку редон вважав вродженою, а не набувною. і речення це справедливе до будь-чого – десятки раз варила гречаний суп, але кожного разу переживатиму за нього. за смак
Everybody grows old except those who die young
усі старіють, окрім тих, які помирають молодими
така банальна істина навіть не потребує особливих церемоній з представлення. це ж правда. як і те, що, не вмирають ті, хто не народжується. і не знають вони ні суму, ні страждань
‘Leslie, this is not a breath-freshener – it’s glyceryl trinitate’
‘What are you going to do, open safes with your tongue?’
- Леслі, це не освіжувач для подиху. це - нітрогліцерин
Ти що, сейфи збираєшся відкривати язиком?
ще в університеті була на одному з американо-українських кемпів. там була гАмериканка, яка якось, під час розмови, взяла у рот невеличкий пагінець-гілочку з кущика, а коли вийняла її – та була акуратно затягнута вузликом. хлопець, що мені шалено подобався, сказав тоді задумливо так: «тільки уявити, що вона цим своїм язиком може»
приблизно така ж асоціація
ця картинка – сонячний день – пагонець затягнутий у вузлик – весь у слині, бульбашки якої так і вилискують
і оце відчуття both гидливості й цікавості – як тінь пришита якоюсь гАмериканською венді до мого уявлення про оральний секс. чому ні? нас і наші смаки формують усі й уся
‘It’s a jungle out here in cyberspace’
so very true. no need to waste the words and pixels
Her orgasm followed with appropriate crescendos and diminuendos, duly noted by the little red light on the telephone recorder, then there were murmurs of satisfaction and endearment from her voice and that of another female
нічого повчального. сподобалось про крещендо та димінуендо – ступінь гучності у книжці про мистецтвознавця, який кохається у музиці, просто НЕ МІГ вимірюватись якось інакше. іншими словами. і вони так дуже… візуально-авдіально впливають на підсвідомість?
‘Hoka hey! It’s a good day to die!’
йому – сімдесят два. і йому й далі страшно померти (хоча як тільки він це «офіційно» визнає – починає згадувать про свій вік. і скільки він прожив – заспокоює себе?). однак… до смерті так не можна ставитись. вона ж просто буде. у будь-якім разі. у будь-якім випадку. тож краще її не боятися, а… робити щось? та хоч щось. щоб потім не жалкувати за моментами не поцінованими, словами несказаними, почуттями невизнаними. Hoka hey! чому б і ні?
…it’s like drinks in the Underground; why are so many people in the trains carrying bottles of mineral water or cans of beer or soft drinks? why this constant thirst?
для мене це теж – дивовижа. просто якось не вкладається у голові. усі наче подуріли – п’ють, п’ють, п’ють
‘What is hidden refuses to stay hidden; the collective mind, as in a delirium, vomits up treasures of knowledge and images of longing and madness into the Internet’
цей «всесильний» колективний розум – і його бажання. приховані бажання… які цілком можуть реалізуватися. чому ні? прості пошуки якогось нещасного реферата можуть затягнутися на години – такі картинки іноді бувають… чесно – що я собі фантазувала починаючи із шостого класу як мені однокласниця у зошиті із зарубіжної літератури одного дня намалювала як ЦЕ відбувається – яскравіше. а проте… цікаво? і я за те, що тра бути із собою максимально відвертою. чи відвертим. мої думки, ті, що мій власний оаннес проголошує у мене в голові – далекі від порядних, світлих, чистих. і майже завжди. та доки мій власний «цензор» активно працює і пильно вартує – все ок. ні?
Madness is the natural state, said Oannes
‘Sanity is a trick we learn somewhere along the way, like how to use knives and forks’
декстеризм, декстеризм, декстеризм. будь таким як усі – виживеш. стань таким як усі – виживеш. вчись бути таким як усі – виживеш. що може бути сильніше за наше бажання вижити у цих бетонних заасфальтованих джунглях?
‘You and your movies!’
ДеВер міг би бути й моїм психіатром. Гарольд зі своїми фільмами (й алюзіями на них), музикою (й алюзією на неї), мистецтвом (й алюзіями у цій галузі) – добив би кого хоч. але “beyond the clouds” я б подивилась. там – ми нічого не дізнаємося про героїню окрім того, що вона зарізала батька «дванадцятьма ударами». і у книжці: а) меліса так і говорить Гарольду (ті ж слова!) про свої стосунки із батьком; б) ми так і не дізнаємося про них. і чому вона така? звідки вона така?
‘I don’t know. When I’m with someone I’m not always sure whether I’m having sex or statistics, orgasms or exponentials’
у мене се правда, vice versa – завжди думаю наскільки Я для когось «просто» чи «просто так». і де моє місце на шкалі. конкретно для когось. чи й взагалі у світових масштабах
Gone. Life is full of gonenesses; i’m used to it
всі ми до цього звичні. шоу повинне продовжуватись – байдуже, чи всі актори й глядачі забрались. якщо до цього не звикнути – відчуття втрат буде переслідувати. і тільки звичка, трішки здорового цинізму і ЧАС – поможуть нам. амінь?
…it’s different strokes for different folks, isn’t it
алюзій – хоч скільки хоч. меліса-анжеліка ПЕРЕД «зґвалтуванням» - легенько побила його по попі – р-раз. strokes – це й мазки пензля, а наш Гарольд – мистецтвознавець (він, взагалі, історик мистецтва – але ж так краще. хай так і буде). це у нас два. його психіатр порівнює задоволення від фільму «останній навігатор» і від «зґвалтування» мелісою (грубо кажучи – і те, і те – мистецтво. там кіно. там зваба). це – три. є й інші – відомий вислів-слоган у looney tunes – that’s all, folks! це все, малята…
As they stood in front of a deliciously seductive Nu allonge dans le studio by Paul-Cesar Helleu she said, ‘Tell me, Prof, how is this different from pornography?’
…
‘You’ll have to ask Boots’
‘Boots the Chemists?’
‘That’s right’
…
‘If I were to photograph this painting and take my film to Boots, they would process it and give me prints of Mademoiselle Allonge with no questions asked. If it were pornography they wouldn’t’
‘You’re starting to sound like the talking cricket in Pinocchio’
Maybe guys with wooden heads need talking crickets
о, так. о, так. тільки балакучих цвіркунів нам і не вистачало. оаннес мовчав – гарольд, принаймні, жив. а може животів? і насправді, йому це все – просто остогидло? але ж інстинкт самозбереження, цей прописаний закон у коді нашого життя… вигадати собі оаннеса у голові – спосіб обдурити своє «Я»? обійти його заборону на «не-життя»?
‘No prob, Melissa, we’re all in this together. Maybe if we both close our eyes the world will go away’
ось наше «яблучко». не троянська війна була результатом – всього-навсього камінець розтрощив лобову кістку леслі. бо той її розбив? чи розбив ілюзії гарольда стосовно його «Анжеліки», її скелі та… хто її лицар Роже?
а який традиційний спосіб втечі від реальності! закриваєш очі – і нічого нема. нічогісінько. сім Тобі років, чи усі сімдесят два…
‘Yes,’ he said, ‘people grow old and die but every morning is a whole new thing, every morning never happened before’
власне кажучи, від реалізму рассел гобан відступив (конкретно так) – один єдиний раз. коли «убив» гарольда, пославши на нього (у буквальному смислі цього слова – йому ж здавалося, що автобуси (навіть автобуси!) випускають свої власні феромони, готові до злягання – от один і «зліг» із ним) Його Червонявість Чотирнадцятий. який йому так і сказав:
Fuck with me, will you?
і «секс» у них був
ремарка від Oannes-a:
Shit happens
п.с. оптимістично перефразовуючи гарольда - people grow old and die but every shit is a whole new thing, every shit never happened before
| | | | | odilon redon, the third series of lithographs illustrating flaubert’s the temptation of saint antony | | | Жан Огюст Домінік Енгр «лицар Роже рятує Анжеліку» (1819) | | | | | | | Nu allonge dans le studio by Paul-Cesar Helleu | | | | | | | The Meissen Girl |
|
Автор
Тема: Впечатления от последней прочитанной книги (Прочитано 31595 раз)